Чорногорське село збудовано з того, що було під рукою: каменю, води та спільної праці. У карсті зводили без розчину, на півночі захищалися вежами, влітку переселялися на катуни, а зерно мололи у водяних млинах. Багато чого можна побачити і сьогодні – від Njeguša і Luštica до Plava і Komova, якщо знати, де шукати.
Як будувалося чорногорське село, що означають гумно, вежа, катун і моба, і де все це можна побачити сьогодні.
Будинок із каменю
У карсті старої Чорногорії дерево було рідкістю, а каменю вистачало скрізь. Тому традиційний будинок Катунської нахії будувався з тесаного або ламаного вапняку: прямокутний, з товстими стінами і малими вікнами. На першому поверсі – конобa, де зберігаються вино, сир, pršut і знаряддя праці, а нагорі живуть біля вогнища. Такий і батьківський будинок Njegoša в Erakovićima на Njegušima, де 1813 року народився Njegoš. Його відновив владика Petar I і поділив на три частини – для трьох братів, а з 1973 року це меморіальний музей.
Хутори братств Njeguša оточують родюче Njeguško polje, а будинки зводилися по краях і на схилах, щоб не забрати жодного клаптика орної землі. Над Скадарським озером кримничьке село Godinje зведене будинок до будинку і будинок над будинком, а конобе з'єднані переходами, тож місцеві кажуть, що колись через усе село можна було пройти, не виходячи на вулицю. На Durmitoru інакше: кам'яний перший поверх, над ним зруб із крутим дахом із ґонти, бо сніг лежить місяцями.
Сувомеђа, гумно та убао
Найбільший витвір чорногорського села – не будинки, а кілометри стін без розчину. Сувомеђа складається з каменю, добутого з самого поля, тож однією роботою очищали землю й зводили межу або терасу. Ніде вона не така помітна, як на Luštica, де кілометри стін свідчать про століття оливководства.
Гумно – це кругла рівнина, вимощена й обкладена каменем, де молотили зерно. Воно слугувало і сільською площею: тут сиділи, водили хороводи і домовлялися про справи. Gornja Lastva над Tivtom, село, яке в першій половині XX століття мало близько сотні будинків, мало 12 гумен, сім оливкових пресів і 24 колодязі. Дощова вода в карсті збиралася в убло і бістіjерне – кам'яні цистерни, а село Ubli, центр Kuča, назвою завдячує саме убло.
Водяні млини та ремесла
Де була проточна вода, там були й водяні млини. Млин-потічник меле кукурудзу та зерно силою потоку, а поряд часто працювала ступа, де вовняне сукно валяли, доки не ставало щільним. У Fundini в Kučima, де на площі близько двох квадратних кілометрів б'ють 76 джерел, колись працювало понад 30 водяних млинів. Біля Pljevalja Etno vodеnica Ćirović зберігає столітній млин-потічник, який ніколи не припиняв роботи.
Село саме виробляло майже все, що потребувало: каменярі – будинки, пороги й корита, майстри – ґонт, а жінки пряли, ткали й вишивали. На біхорському ćilimu, з краю довкола Petnjice, укладалися побратимства й домовлялися про весілля, а мечеть у Petnjici зберігає колекцію понад 500 ćilimів. Під гуслі з однією струною з тридцяти кінських волосків гусляр сам собі акомпанує до героїчної пісні.
Чи знали ви?
Коли під час балканських воєн із Kula Redžepagića в Plavu були викрадені різьблені вхідні двері, Šaban-beg поклявся, що більше не входитиме через той вхід. Старий вхід із північного боку він замурував і прорубав новий – з південного.
Вежі: коли будинок мусив бути фортецею
Де небезпека була постійною, будинок ріс угору. Вежа – це житлово-оборонна споруда з товстими кам'яними стінами та бійницями з усіх боків. Найстаріша в пласько-гусинському краї – Kula Redžepagića в Plavu, за даними Туристичної організації Plav – 1671 року. Її стіни товщі за метр, а фірмовий знак – дерев'яний чардак і криті балкони над бійницями, звані ćošak. Коли починався напад, худобу заводили на перший поверх, а родина оборонялася зверху. З 1979 року вежа є музеєм.
Вежі – не лише північна історія. На Njegušima, поряд із батьківським будинком Njegoša, стоїть вежа Petrovića, а на Medunu в Kučima, біля залишків іллірійського Meteона, народився воєвода і письменник Marko Miljanov (1833–1901), якому тут присвячено музей.
Моба, сіjело та сабор
Найважчі роботи не виконувалися наодинці. Моба – це добровільна спільна праця: сусіди приходять допомогти з косовицею, жнивами, молотьбою або будівництвом будинку, господар накриває стіл, а допомогу повертають, коли вона потрібна іншому. Влітку родини зі стадами переселялися на катуни – літні поселення на високих пасовищах, а зимові вечори належали сіjелу і прялі біля одного вогнища.
Сабор був і залишається найбільшим зібранням. Біля церкви Svetog Ilije на Kučkim koritima племена радилися з важливих питань, а великий гірський сабор і сьогодні відбувається на Petrovdan, 12 липня, на горі Ljuban біля Andrijevice, і збирає кілька тисяч людей. Нічого з цього не є лише музейною експозицією: на Njegušima досі коптять pršut, на Luštica відновлюють сувомеђе, а в Gornja Lastva першої суботи серпня на Lastovska fešta водять хоровод.
