Катун – літнє поселення скотарів на високій горі. Коли сходить сніг, родини з сіл виходять із худобою на пасовища і до осені живуть у колибах, де щодня доять, роблять сир і каймак. Багато катунів сьогодні порожні, але на Сіняєвині, Бєласиці, Комовах і під Проклетіями деякі й досі наповнюються щоліта, а кілька родин та еко-катунів приймають гостей.
Катуни – літні поселення скотарів на високих пасовищах. Як на них живеться, мапа катунів, які можна відвідати, стежки до них і де переночувати.
Іздиг: село переселяється на полонину
Там, де в селі було мало орної землі, жили зі скотарства, а влітку трава була лише високо в горах. Тому щовесни село вирушало нагору. Цей вихід із худобою на літнє пасовище називається іздиг. У кучів дату іздигу колись визначали племінні збори, а Юр'їв день, 6 травня, святкують як пастуше свято. Худоба залишалася в горах до осені, а родина – разом із нею.
На Комовах кучі, Васоєвичі та Братоножичі ставили катуни ще з середньовіччя. Гора була спільною власністю племені, а пасовища розподілялися за звичаєвим правом із чіткими межами.
Колиба, загін, планинка та трапеза
Катун ставили на галявині, біля джерела, захищеним від вітру та лавин. Колиба зазвичай мала два приміщення: в одному – вогнище та лежанка, в іншому – молоко і сир. Навколо колиб – загони та стайні, а на Дурміторі ще й савардаки – колиби зі стрімким дахом до землі. У кучів катунні колиби називаються гладе, і стоять вони тісно одна біля одної, щоб якнайбільше трави залишалося для худоби.
Головну роботу вела планинка, господиня катуна: доїння, сир, каймак і масло, які пізніше продавали в долині. На трапезі – качамак і цицвара з кукурудзяного борошна з сиром і каймаком, а хліб, пироги та ягнятина печуться під сачем. У Васоєвичів з овечого молока роблять ярдум, найкращий після Ілліного дня, 2 серпня, коли випас найбагатший. Більше про це у путівнику Сільська трапеза.
Де сьогодні катуни
Сіняєвина – найвище чорногорське плоскогір'я з пасовищами, в середньому на висоті 1600 метрів, і на ньому худобу й досі випасають на катунах. На Бєласиці – Враняк і Голеш, на межі національного парку «Біоградська гора», а на Комовах – Штавна і Варда. Під Проклетіями родини з Плава і Берана щоліта виходять на Чакор і Мокру, а Калударські капи біля Берана, згідно з брошурою Національної туристичної організації, і сьогодні є катуном із найбільшою кількістю родин і худоби. На Дурміторі та Півській горі катуни виникали в улоговинах над селами.
Багато з них, однак, порожні. Іван Лакович лише на Кучській горі нарахував близько 200 катунів, а сьогодні заповнюється тільки частина з них. На мапі нижче – катуни, які можна відвідати, зі стежками та місцями для ночівлі.
Чи знали ви?
У кучів катунні колиби називаються гладе, а лише на Кучській горі Іван Лакович нарахував близько 200 катунів.
На катун пішки
До багатьох катунів веде макадам, але найкраще добиратися пішки. Легкі маршрути: від Штавни до катуна Варда на Комовах (3,9 км, повз Владову чесму) та від Цецуна до катуна Чєрансько (2,7 км). У національному парку «Проклетіє» з Грбаї йдуть до катуна Попадія (5,6 км, помірно). Для досвідчених – підйом зі Стабни через Стабанський катун до Великого Віта на Півській горі (8,3 км, 1364 м набору висоти), а для багатоденних турів – маршрути Katun Road на Бєласиці.
Відвідування та ночівля
Катуни працюють із червня до вересня, а більшість тих, що приймають гостей, відкриті в липні та серпні. Зателефонуйте господареві за кілька днів і розпитайте про дорогу: до більшості добираються макадамом, а зв'язок слабкий. Ночівлю пропонують еко-катуни та сімейні господарства – від ліжка в колибі до місця для намету. Огляд по горах – у путівнику Еко-помешкання: катуни, колиби та сільські садиби, а пропозиції етносіл та катунів на нашій платформі бронювання – у категорії Етносела.
