Старе місто Герцег-НовіВід гавані до Канлі-Кули

Ви стоїте на Шквері, маленькій міській гавані, біля входу до міста з моря. Бронзова постать із короною та хрестом — король Твртко Перший Котроманич, боснійський король, який заснував це місто. Згідно з пам’ятною дошкою в годинниковій вежі, він заклав його в травні тисяча триста вісімдесят другого року й назвав Святий Стефан. Йому потрібна була гавань біля входу в затоку і, як сказано в його грамоті Дубровнику, ринок для торгівлі сіллю. Сіль тоді була одним із найцінніших товарів на цьому узбережжі. Назва Святий Стефан не прижилася. Люди називали місто Нові, тобто нове, бо воно й справді було новим, набагато молодшим за Котор та інші міста затоки. У п’ятнадцятому столітті тут тримав двір герцог Стефан Вукчич Косача, тут він і помер у тисяча чотириста шістдесят шостому році. Його титул, херцег, тобто герцог, дав місту ім’я, яке воно носить і сьогодні: Герцег-Нові. Перед вами відкривається вхід до Бока-Которської затоки, а над гаванню, на скелі, здіймається фортеця Форте-Маре. Ми йдемо туди, але спершу трохи пройдемося вздовж моря.

Це набережна Пет Даніца, хребет Герцег-Нові вздовж моря. Туристична організація називає її довжину близько шести кілометрів, від Ігало на заході до Мелине на сході. Здебільшого вона йде трасою старої вузькоколійної залізниці. Лінія дійшла до Зелениці в тисяча дев’ятсот першому році, і потяги звідси їздили в бік Дубровника й Сараєва. Її закрили в тисяча дев’ятсот шістдесят восьмому. Коли рейки зняли, залишилася рівна дорога біля моря з кількома короткими тунелями. Назва означає П’ять Даніц. Вона зберігає пам’ять про п’ять молодих жінок, яких усіх звали Даніца. Вони походили з Боки, пішли до партизанів і загинули в Другій світовій війні. Якщо піти на захід, ви прийдете до Ігало. Там стоїть вілла Галеб, тобто Чайка, збудована в тисяча дев’ятсот сімдесят шостому році для Йосипа Броза Тіто. Сьогодні вона входить до Інституту Ігало. А тепер погляньте вгору. На скелі над вами стоїть фортеця Форте-Маре. Біля її підніжжя є джерело, а над ним мармурова дошка з віршами поета Алекси Шантича про Боку. За даними туристичної організації, у тисяча шістсот вісімдесят сьомому році військо Священної ліги осушило це джерело, щоб залишити захисників міста без води.

Перед вами Форте-Маре, італійською Морська фортеця. Вона охороняла вхід до міста з моря. Туристична організація Герцег-Нові вважає, що саме тут було ядро міста, заснованого Твртком. Фортецю будували й перебудовували з чотирнадцятого до сімнадцятого століття. Найбільшу перебудову провели турки, тоді вона й отримала нинішні розміри. Венеціанці оновили її в сімнадцятому столітті й дали їй ім’я, яке вона носить досі, а нинішнім виглядом вона завдячує австрійцям, які перебудували її в тисяча вісімсот тридцять третьому році. Від найдавнішої доби залишилися тільки шматок муру з південно-східного боку й вузькі сходи зі східного. У верхній частині — Морська брама, з фрагментами укріплень боснійського періоду. Усередині мурів іде прохід від берега до вершини фортеці. Із тисяча дев’ятсот п’ятдесят другого року тут працює літній кінотеатр просто неба. Фільми під зорями показують тут уже понад шістдесят років, а фортеця — один із майданчиків кінофестивалю. Вхід платний. Усередині круті кам’яні сходи. З мурів видно вхід до затоки, міську гавань та Ігало.

З цього оглядового майданчика погляньте вниз, на море. Тут стояла Цитадель, яку називали також Меццалуна, півмісяць. Її збудували біля самої води, тож її південні мури стояли в морі. У тисяча сімсот другому році венеціанці з’єднали її міцним муром із верхнім містом і так оточили мурами все місто. Землетрус п’ятнадцятого квітня тисяча дев’ятсот сімдесят дев’ятого року став для неї фатальним. Цитадель обвалилася в море, і її рештки досі лежать під вами. Церква поруч із вами пов’язана з кінцем турецького панування. Узявши місто в тисяча шістсот вісімдесят сьомому році, венеціанці наступного року збудували тут монастир капуцинів і маленьку церкву на честь Пресвятої Діви Марії. Пізніше її присвятили святому Франциску. З тисяча дев’ятсот сімдесят шостого року вона носить ім’я святого Леопольда Богдана Мандича. Він народився в Герцег-Нові, більшу частину життя провів капуцином у Падуї, а папа Іван Павло Другий проголосив його святим у тисяча дев’ятсот вісімдесят третьому році.

Це нижня міська площа, площа Мічо Павловича. На ній стоїть католицька церква Святого Ієроніма, покровителя міста. Нинішню церкву збудували в тисяча вісімсот п’ятдесят шостому році. У сімнадцятому столітті на цьому місці стояла старіша парафіяльна церква на честь того ж святого. Її розібрали в дев’ятнадцятому столітті, а нову звели більшою і просторішою. У церкві зберігаються картини Тріпо Коколі з Пераста, одного з найвизначніших художників бароко в Боці. Ця площа — добре місце, щоб згадати велику облогу. Близько двохсот років, від тисяча чотириста вісімдесят другого року, Герцег-Нові був під владою турків. У вересні тисяча шістсот вісімдесят сьомого року до мурів підійшло військо Священної ліги під командуванням венеціанського воєначальника Джироламо Корнаро. У ньому були венеціанські найманці, флорентійці, мальтійські лицарі, чорногорці, герцеговинці й місцеві повстанці. Турецьку підмогу розбили в околицях, і місто впало. До тисяча сімсот дев’яносто сьомого року Герцег-Нові залишався венеціанським. Потім змінювали одне одного австрійці, росіяни й французи, а згодом знову Австрія.

Це Сахат-Кула, годинникова вежа, яку місцеві називають також Тора. За даними туристичної організації, її збудували в тисяча шістсот шістдесят сьомому році, за турків, і тоді це була головна міська брама. Висота вежі шістнадцять метрів. Сьогодні вона — символ міста й зображена на його гербі та прапорі. Колись годинник показував час щоденних мусульманських молитов. Старий міський годинник ішов до тисяча дев’ятсот дев’яносто п’ятого року, коли його замінили електричним, подарунком міста-побратима Земуна. У проході крізь вежу стоїть статуя Богородиці, яку називають Чорною Мадонною. За переказом, під час боїв тисяча шістсот вісімдесят сьомого року троє мешканців Пераста сховалися за оливковим деревом. Ядро влучило в дерево, вони вціліли й дали обітницю вирізьбити з обгорілого дерева Мадонну. Під час реставрації у дві тисячі третьому році підтвердили, що статуя справді з оливкового дерева. У проході є й рельєф короля Твртка, встановлений у тисяча дев’ятсот вісімдесят другому році до шестисотліття міста. Текст давньою боснійською кирилицею цитує його грамоту про заснування Святого Стефана.

Ви на площі Ніколи Джурковича. Оберніться й погляньте на годинникову вежу знизу, зі сходами, що ведуть крізь неї до Старого міста. За даними муніципалітету, тут колись був канал, його засипали в дев’ятнадцятому столітті, і тоді з’явилася площа. Сьогодні це вітальня міста, з кав’ярнями й концертами, тут і зустрічають Новий рік. Герцег-Нові називають містом сходів, а в лютому — містом мімози. Коли більша частина Європи під снігом, тут цвіте мімоза, дерево з жовтими запашними квітами, що вкриває сади й схили. Свято мімози проводять із тисяча дев’ятсот шістдесят дев’ятого року, це один із найстаріших туристичних фестивалів Чорногорії. Вулицями йдуть паради з міським духовим оркестром і мажоретками, влаштовують маскаради й карнавал, а вздовж набережної пригощають рибою та вином. Якщо ви тут у лютому, просто йдіть на звук музики. Точні дати ви знайдете на сторінці фестивалю на сайті Travel to Montenegro.

Це Белависта, верхня площа міста. Офіційно вона називається площею герцега Стефана, але всі звуть її Белависта, тобто прекрасний вид. Над площею височіє православна церква Святого Архангела Михаїла. Будівництво почалося в тисяча вісімсот вісімдесят третьому році. Над храмом працювали кілька архітекторів, остаточний проєкт підписав Мілан Карловац у тисяча дев’ятсот п’ятому році, а освятили церкву в тисяча дев’ятсот одинадцятому. Церква в плані — грецький хрест із чотирма рівними раменами, збудована з тонко обробленого каменю з острова Корчула. Простір візантійський, а в оздобленні ви впізнаєте романські, готичні й ісламські мотиви. Іконостас із білого італійського мармуру — робота майстра Білінича зі Спліта, а ікони написав чеський художник. Пальмам навколо церкви близько ста років. На православний Святвечір перед храмом спалюють бадняк, різдвяне поліно. За церквою, на сході, — східна міська брама. Перед нею старий фонтан Карача. За даними муніципалітету, його назва пов’язана з джерелом, яке століттями напувало місто.

Це Канлі-Кула, турецькою Кривава вежа. Нинішнього вигляду їй надали османські будівничі в шістнадцятому столітті, у найпівнічнішій точці Старого міста, приблизно за вісімдесят п’ять метрів над морем. Уперше в писемних джерелах її згадує османський мандрівник Евлія Челебі, у тисяча шістсот шістдесят четвертому році. Своє ім’я вона отримала через в’язницю, яка за турків мала страшну славу. Її звели на фундаменті старішої будівлі з написом про паче, тобто заради миру. Усередині збереглася цистерна для води, пізніше перетворена на тюремну камеру. На стінах — малюнки, видряпані в’язнями: галери, хрести, дати й герби. У шістдесятих роках двадцятого століття подвір’я перетворили на літню сцену просто неба приблизно на тисячу місць, яка вміщує до півтори тисячі людей. Після землетрусу тисяча дев’ятсот сімдесят дев’ятого року її знову відбудували. Сьогодні тут проходять кінофестиваль, концерти й фольклорні вечори. Вхід платний. Усередині багато сходинок і нерівного каміння. З мурів видно все Старе місто, внизу біля моря Форте-Маре, а вгорі на пагорбі — фортецю Шпаньола.

Ви дісталися Шпаньоли, фортеці на пагорбі Баєр, приблизно за сто сімдесят метрів над морем. У старих документах вона зветься Верхнє місто, а нинішнє ім’я, Іспанська, їй дали місцеві мешканці. У червні тисяча п’ятсот тридцять восьмого року флот адмірала Андреа Доріа захопив місто, і іспанці почали будувати тут фортецю. Правили вони лише рік. У тисяча п’ятсот тридцять дев’ятому році османський адмірал Хайреддін Барбаросса повернув місто після тяжкої облоги. Турки відбудували фортецю між тисяча п’ятсот тридцять дев’ятим і тисяча п’ятсот сорок восьмим роком. Напис над входом називав будівничого й закінчувався словами: о, яка ти гарна, дивовижна споруда. Фортеця має чотири круглі бастіони по кутах. Із західного боку збереглися рештки турецьких будівель і частини мечеті. Венеціанці добудували великий півкруглий мур і внутрішній двір, а австрійці — нові будівлі поруч із фортецею. Під час Другої світової війни тут була в’язниця. Вхід вільний, але всередині немає облаштованих доріжок, і земля нерівна. Звідси видно все місто, Канлі-Кулу, Форте-Маре і вхід до затоки.

Ласкаво просимо до монастиря Савина, приблизно за два кілометри на схід від Старого міста. У цьому православному монастирі три церкви, їх оточують кипариси й пінія, якій понад двісті років. Мала церква Успіння Богородиці — найдавніша. Напис тисяча вісімсот тридцять першого року називає роком її побудови тисяча тридцятий, але фахівці за стилем відносять її до часів роду Косача. У ній виявили найдавніші фрески краю, середини п’ятнадцятого століття, які приписують которському художникові Ловро Добричевичу. Велику церкву Успіння Богородиці будував із тисяча сімсот сімдесят сьомого до тисяча сімсот дев’яносто дев’ятого року майстер Нікола Форетич із Корчули. Іконостас у тисяча сімсот дев’яносто п’ятому році створили Симеон Лазович із сином Алексієм. На пагорбі вище стоїть невелика церква Святого Сави, яку переказ відносить до тринадцятого століття. Від неї монастир і отримав своє ім’я. У ризниці зберігаються кришталевий хрест Святого Сави тринадцятого століття та ікона Савинської Богородиці, яку вірні шанують як чудотворну. Монастир діючий. Плечі й коліна мають бути закриті, а в церкві говорять тихо.