Старе місто КоторПрогулянка від Морських воріт до Північних воріт

Ласкаво просимо до Морських воріт, головного входу до старого Котора. Назва буквальна. Колись море сягало майже до самих воріт, і кораблі причалювали тут, перед міськими мурами. Ворота в тому вигляді, який ви бачите сьогодні, венеціанці відбудували тисяча п'ятсот п'ятдесят п'ятого року. Тоді Котор був прикордонним містом Венеціанської республіки і жив у постійному страху перед османськими нападами. Подивіться вгору над аркою. Там колись стояв крилатий лев святого Марка, символ Венеції. Після Другої світової війни його замінив герб Югославії. Нижче вирізьблена дата — двадцять перше листопада тисяча дев'ятсот сорок четвертого року. Того дня Котор було звільнено. Поруч із датою є напис: Чужого не хочемо, свого не віддамо. Коли ввійдете в прохід, підніміть погляд. У кам'яній ніші є рельєф п'ятнадцятого століття. На ньому зображена Богородиця з Христом, а з боків — святий Трифон, покровитель міста, і святий Бернард. Рельєф старший за самі ворота. Проходьте крізь ворота повільно і не затримуйтесь посередині проходу, бо там часто буває натовп. З іншого боку на вас чекає площа Зброї.

Це площа Зброї, найбільша площа всередині мурів. Вона отримала свою назву в венеціанські часи, коли тут ремонтували та зберігали зброю. Будівля Арсеналу розташована в північній частині площі. Перед нею збиралися і споряджалися захисники міста. Так було і тисяча п'ятсот тридцять дев'ятого року, коли під стіни Котора підійшла флота Хайреддіна Барбаросси. Після трьох днів боїв флота відступила. В Арсеналі була споряджена і котарська галера Святий Трифон. На ній кotorani під командуванням капітана Єроліма Візантія брали участь у битві при Лепанто тисяча п'ятсот сімдесят першого року. Довга будівля вздовж міської стіни з балконом на кам'яних консолях — це Князівський палац. Він був резиденцією венеціанських провідурів, тобто управителів міста. Поруч з ним, біля самих воріт, розташована вежа міської варти. У північно-західному куті площі є будівля, де сьогодні знаходиться готель. Французька влада перебудувала її тисяча вісімсот десятого року на театр, один з перших у цьому регіоні. Тому він і досі зветься Наполеонівський театр. Взимку та влітку ця площа є головною сценою котарських карнавалів. Тепер подивіться на схід, навпроти Морських воріт, до годинникової вежі.

Перед вами міська вежа з годинником — один із символів Котора. Її збудували у тисяча шістсот другому році, за часів венеціанського провідура Антоніо Грімальді. На гербі над вхідними воротами викарбувані його ініціали та рік будівництва. Стіни складені з масивних кам'яних блоків із заглибленими краями. Така кладка називається бун'ято і була дуже популярна в епоху Відродження. Подивіться на вежу трохи довше, зупинившись на краю площі. Ви помітите, що вона не зовсім рівна. Під час землетрусів, і найбільше — під час землетрусу п'ятнадцятого квітня тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року, вежа нахилилася на захід, у бік моря, приблизно на двадцять сантиметрів. Згодом фундамент зміцнили, щоб зупинити нахил. Перед вежею стоїть кам'яна піраміда — стовп ганьби. Вважається, що ще в середні віки тут стояв стовп, до якого прив'язували засуджених, щоб їх бачило все місто. Нинішня піраміда є відновленою. На фасаді, зверненому до воріт, колись було кілька написів на честь провідурів. Деякі з них прибрали самі ж венеціанські власті, щоб не створювати культу особистості. Тепер вирушайте вулицею праворуч від вежі, повз палац Біцанті, у напрямку до Площі борошна.

Це Площа борошна. Свою назву вона отримала від складів для борошна, які колись знаходилися тут. Площі Котора часто носять імена того, чим на них торгували або що зберігали. Є також Площа молока, Площа дров і Площа салату. Найкрасивіша будівля на площі — палац Піма. Його звели після руйнівного землетрусу тисяча шістсот шістдесят сьомого року. Вхідний портал із терасою виконаний у дусі Відродження, а вікна та верхній балкон — у стилі бароко. Порахуйте консолі під довгим балконом. Їх дванадцять. Огорожу викували майстри-ковалі Котора. Над головним порталом розміщений герб родини Піма, який тримають два ангели. Палац сильно постраждав і під час землетрусу тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року, після чого був відновлений. Навпроти знаходиться палац Буча, який неодноразово перебудовувався. Родина Буча у чотирнадцятому та п'ятнадцятому століттях дала відомих купців, дипломатів і теологів. Найвідоміший з них — Нікола Буча, протовестіарій, тобто управитель фінансів царя Душана. На фасаді пошукайте залишки родинного герба зі стилізованою лілією. Пройдіть кілька десятків метрів на схід. Перед вами відкриється площа перед собором Святого Трифона.

Перед вами собор Святого Трифона — найважливіша пам'ятка середньовічного Котора. Святий Трифон є покровителем міста. На цьому місці котор'янин Андрія Сарацені ще у вісімсот дев'ятому році збудував невелику церкву. У ній зберігалися мощі святого, привезені з Константинополя. Нинішній собор будувався десятиліттями і був освячений дев'ятнадцятого червня тисяча сто шістдесят шостого року. Подивіться на фасад. Між двома дзвіницями є арка, а над нею велика розета. Дзвіниці не відносяться до дванадцятого століття. Землетрус тисяча шістсот шістдесят сьомого року зруйнував частину фасаду, тому наприкінці сімнадцятого століття дзвіниці відновили в стилі бароко. Собор також сильно постраждав від землетрусу тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року, а його відновлення тривало роками. Якщо ви зайдете всередину, зверніть увагу на кам'яний ківорій над головним вівтарем чотирнадцятого століття та позолочену срібну палу — витвір котор'янських ювелірів. Також збереглися фрагменти фресок чотирнадцятого століття. Вхід платний, а години роботи перевіряйте на місці. Кожного третього лютого Котор відзначає свято Трипундан. Тоді Боккельська морнариця танцює своє коло перед собором. Наступна зупинка — Південні ворота. З площі вирушайте на південь.

Ви дійшли до Південних воріт, які також називають Воротами Гурдіча. Свою назву вони отримали від джерела Гурдіч — водного джерела біля самих мурів. Подивіться на воду перед укріпленнями, по інший бік воріт. На відміну від Морських воріт, тут немає одних воріт. Це система з трьох воріт, зведених у різні часи, одні за одними. Хто проривав перші ворота, натрапляв на другі, а потім на треті. Бастіон Гурдіч, який їх захищає, був споруджений близько тисяча чотириста сімдесятого року. Зовнішні ворота датуються вісімнадцятим століттям, а через воду колись вів підйомний міст. Тут добре видно, як захищали Котор. Місто розташоване на трикутнику між морем на заході, річкою Шкурда на півночі та крутою горою Святого Івана на сході. З півночі та півдня, де знаходяться єдині сухопутні підходи, зведені ворота з бастіонами. Від цих воріт мури піднімаються вгору по скелі аж до фортеці на вершині. У п'ятнадцятому та шістнадцятому століттях, коли Котор став кордоном з Османською імперією, ці ворота кілька разів зміцнювали. Тепер поверніться в місто. Морський музей знаходиться приблизно триста метрів на північ.

Це Морський музей Чорногорії, що розташований у палаці Ґрґуріна. Родина Ґрґуріна переселилася до Котора з Копера в Істрії в другій половині сімнадцятого століття. Вони займалися мореплавством і торгівлею, здобули статки і увійшли до котор'янської знаті. На початку вісімнадцятого століття конте Марко Ґрґуріна збудував цей палац. Він є прикладом зрілого бароко: симетричний фасад, балкони з балюстрадами і парадний вхід. Різьблений камінь і прикраси були привезені з Корчули. На терасі палацу вмонтований родинний герб із козою. Коза є символом Копера, тому герб нагадував про походження родини. Музей виник із колекції Братства Боккельська морнариця, заснованого близько тисяча вісімсот вісімдесятого року. Для відвідувачів він відкрився у тисяча дев'ятисотому році. Після Другої світової війни музей отримав увесь палац. Нині він розповідає про морське минуле Боки: моделі кораблів, морські карти та інструменти, зброю і меблі з аристократичних будинків. Землетрус тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року завдав будівлі серйозних пошкоджень. Музей знову відкрився після п'яти років відновлення. Подивіться перед входом: тут стоять два маленькі гармати і якір. Фонтан Карампана знаходиться лише за кілька кроків звідси, за кутом палацу.

Цей фонтан називається Карампана. У минулому він був єдиним джерелом прісної води в місті. Тому щодня сюди приходили жителі Котора із посудинами по воду. Фонтан у своєму нинішньому вигляді походить з доби бароко, з кінця сімнадцятого або початку вісімнадцятого століття. Подивіться на ковану огорожу навколо нього. Її викував один із численних котських ковалів. Його ім'я не збереглося. Поки люди чекали своєї черги, вони розмовляли. Тут передавались новини й поширювались міські історії. Тому Карампана для жителів Котора стала символом міського духу — того, що в місті знають, розповідають і переказують. Зупиніться на мить і огляньтеся навколо. Тут немає великих палаців. Це повсякденний Котор: вузькі вулички, багато з яких без назви, маленькі площі та будинки, що притуляються один до одного. У Которі є навіть провулок, який називається «Пусти мене пройти» — настільки він вузький. Протягом століть Котор неодноразово потерпав від землетрусів, тому багато чого будувалось і перебудовувалось знову. Проте планування вулиць здебільшого залишилось середньовічним. Наступна зупинка — площа Госпе од Анђела з Музеєм котів. Рушайте на захід, приблизно сто метрів.

Ви стоїте на площі Госпе од Анђела. Вона отримала назву від барокової церкви Госпе од Анђела. За французького управління церкву перетворили на склад, а сьогодні в ній розміщується міський кінотеатр. Музей котів знаходиться у приміщенні, де колись була їдальня монастиря кларис. Котів у Которі ви зустрінете на кожному кроці: на сходах, вікнах і кріслах кафе. Вони стали символом міста й головним мотивом сувенірів. Але будьте обережні з історіями, які почуєте. Немає жодних доказів того, що коти врятували Котор від чуми або годували городян під час облог. Музей котів, відкритий у дві тисячі тринадцятому році, сам стверджує, що це вигадані легенди. Коли музей відкрився, коти ще не були символом міста. Вони стали ним пізніше — разом із туристами і сувенірами. У музеї зберігається колекція старовинних книг, гравюр, листівок, газет та інших предметів із зображенням кота — від шістнадцятого століття до тисяча дев'ятсот сімдесятого року. Вуличні коти не мають господарів, але про них піклуються городяни та громадські організації. Вони залишають їм воду, їжу та картонні коробки для сну. Волонтери стерилізують і лікують котів. Тепер рушайте на північний схід, до площі Святого Луки.

На цій площі стоять дві православні церкви: маленька церква Святого Луки і велика церква Святого Миколи за нею. Церква Святого Луки — одна з найстаріших у Которі. Згідно з написом на західному фасаді, її спорудив у тисяча сто дев'яносто п'ятому році Мауро Кацафранґі зі своєю дружиною Боною, за часів великого жупана Стефана Немані та його сина Вукана. У ній поєднуються романський і візантійський стилі. За венеціанського панування церква була католицькою, а після землетрусу тисяча шістсот шістдесят сьомого року її передали православним вірянам. Католицький вівтар залишився, тому певний час церква мала два вівтарі. Підлогу складають надгробні плити, адже жителі Котора ховали своїх померлих у церквах аж до тридцятих років двадцятого століття. Через которські землетруси Святий Лука вцілів без значних пошкоджень. Церква Святого Миколи будувалась з тисяча дев'ятсот другого по тисяча дев'ятсот дев'ятий рік на місці старішої церкви, яка згоріла під час пожежі. На головному фасаді є дві дзвіниці. Через обмежений простір вівтар не звернений на схід, як у більшості православних церков. Продовжуйте на північний схід до церкви Святої Марії, біля Північних воріт.

Це церква Святої Марії, яку жителі Котора називають Колеґ'ята, а нерідко й церквою блаженної Озани. Нинішня церква була зведена у тисяча двісті двадцять першому році на місці ранньохристиянської базиліки шостого століття. Це найдавніша споруда, знайдена в місті. Залишки базиліки видно в сакристії, на півтора метра нижче від нинішньої підлоги. Дзвіниця була добудована у вісімнадцятому столітті. Подивіться на бронзові двері. Рельєфи на них зображують сцени з життя блаженної Озани Которської. Вона народилась у тисяча чотириста дев'яносто третьому році як Йована Косич, у православній родині із внутрішніх районів країни. Дівчиною вона приїхала до Котора, де служила в аристократичній родині Буча. Там вона перейшла в католицтво й вирішила жити як відлюдниця, замурована в маленькій келії при одній із которських церков. Через невелике вікно вона слухала месу й розмовляла з людьми, які приходили за порадою. Коли Барбаросса у тисяча п'ятсот тридцять дев'ятому році напав на місто, жителі Котора приписали порятунок її молитвам. Вона померла у тисяча п'ятсот шістдесят п'ятому році. Її тіло з початку дев'ятнадцятого століття зберігається тут, у церкві Святої Марії. Блаженною вона була проголошена у тисяча дев'ятсот тридцять четвертому році. Північні ворота знаходяться одразу за церквою.

Це Північні ворота, які також називають Річковими воротами. Перед ними тече Шкурда — річка, що тут впадає в затоку. Для міста вона слугувала природним ровом. Ворота були зведені тисяча п'ятсот сорокового року, через рік після нападу Хайреддіна Барбаросси. Його флот у серпні тисяча п'ятсот тридцять дев'ятого року напав на Kotor, але захисники відбили атаку. Написи на воротах увічнили ту оборону. Того ж року, що й ворота, було споруджено бастіон Bembo на захід від них, вздовж річки. Сьогодні в ньому розташована літня сцена, де проводяться концерти та вистави. Вийдіть через ворота і станьте на мості. Подивіться на мури з боку річки. Коли в ужиток увійшли гармати, стіни із зовнішнього боку зміцнили похилими контрфорсами. Ділянки мурів уздовж Шкурди вважаються одними з найдавніших у місті. Тут завершується прогулянка Старим містом. До Морських воріт ви дійдете за п'ять хвилин, якщо підете через місто на захід. Якщо хочете підійматися на мури, вхід поруч — на схід від церкви Святої Марії, біля схилу. У дві тисячі двадцять шостому році квиток коштує п'ятнадцять євро, а мешканці Чорногорії входять безкоштовно. До фортеці на вершині потрібно близько години.

Зупиніться біля церкви Богоматері Здоров'я. Ви подолали приблизно третину підйому. Церква була зведена тисяча п'ятсот вісімнадцятого року як обітниця після однієї з епідемій чуми, що вражали Kotor. Її також називали Богоматір'ю Спочивалень. У ній молилися солдати гарнізону верхньої фортеці. Озирніться до міста. Звідси видно трикутну форму Kotora: море на заході, річка Шкурда на півночі та скеля на сході. Видно дахи, дзвіниці собору і порт, де причалюють круїзні лайнери. Мури піднімаються зиґзаґом, повторюючи контури скелі. Їхня довжина становить близько чотирьох з половиною кілометрів, місцями висота сягає двадцяти метрів, а товщина — від двох до шістнадцяти метрів. Укріплення тут будували іллірійці, Візантія, Венеція та Австрія, але більшу частину нинішніх мурів звели венеціанці. Kotor тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. З дві тисячі сімнадцятого року він також включений до списку як частина венеціанських оборонних споруд. Якщо ви втомилися, тут гарне місце для повернення. Далі стежка крутіша і майже без тіні. Сходи нерівні й відшліфовані, тому будьте обережні при спуску. До фортеці залишається ще близько півгодини.

Ви дісталися фортеці Святого Івана, яку жителі Kotora називають Сан Джованні. Ви перебуваєте на висоті приблизно двісті шістдесят метрів над рівнем моря. Вершина пагорба була укріплена ще в іллірійські часи, а в шостому столітті фортецю відновив візантійський імператор Юстиніан. Нинішнього вигляду їй надали переважно венеціанці, а доповнили її австрійці. Поглянте вздовж затоки. Під вами Старе місто, а праворуч від нього, вздовж берега, Dobrota. На протилежному березі Muo і, далі, Prčanj. Тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року руйнівний землетрус вдарив по чорногорському узбережжю. Kotor того ж року був внесений до списку Всесвітньої спадщини, а через завдані пошкодження — також до списку спадщини під загрозою. Зі списку під загрозою його виключили дві тисячі третього року, після відновлення міста. Фортеця бачила й незвичайну облогу. На початку тисяча вісімсот чотирнадцятого року британські моряки витягли гармати на позиції над фортецею. Французький гарнізон здався п'ятого січня. Коли австрійська армія пішла тисяча дев'ятсот вісімнадцятого року, фортеця залишилася порожньою. Відпочиньте і випийте води. Спускайтеся повільно, тим самим шляхом, бо сходи при спуску найслизькіші. Дякуємо, що піднялися разом з нами.