Дурмиторське кільцеАудіогід для поїздки довкола Дурмітора

Ви в центрі Жабляка, на висоті тисяча чотириста п'ятдесят шість метрів над рівнем моря. Офіційна мапа кільця називає його найвисокогірнішим містом південно-східної Європи. За переказами, назва пов'язана зі словом жаба, а вживають її з тисяча вісімсот сімдесятого року. Тоді ж збудували церкву Преображення та школу. Дурмиторський край увійшов до складу Чорногорії в тисяча вісімсот сімдесят восьмому році. Під час Другої світової війни Жабляк був майже повністю зруйнований, а згодом його відбудували як центр літнього й зимового туризму. Сьогодні в самому місті живе трохи менше двох тисяч людей, а в усій громаді близько трьох з половиною тисяч. Узимку тут катаються на лижах на Савиному-Куку, а для новачків і родин є схил Яворовача, поруч із центром. Перед виїздом дві речі. Перше, пальне. На самому кільці заправок немає, найближчі в Жабляку, Шавнику та Плужине. Друге, Чорне озеро, Црно-єзеро. Від центру до нього близько пів години пішки, а стежка довкола озера завдовжки приблизно три з половиною кілометри. Якщо не поспішаєте, залиште його на кінець дня. Гора, довкола якої ви поїдете, охороняється як національний парк Дурмітор з тисяча дев'ятсот п'ятдесят другого року, а до списку світової спадщини ЮНЕСКО вона входить з тисяча дев'ятсот вісімдесятого. Тут сорок вісім вершин, вищих за дві тисячі метрів, і вісімнадцять льодовикових озер, які місцеві звуть гірськими очима.

Ви під'їжджаєте до Босачі, маленького села на висоті близько тисячі шестисот метрів, на схилах Штуоца. Офіційна мапа зазначає, що тут живе людей десять, але й те, що саме тут збудували перший підйомник у регіоні. Колись село було центром зимових видів спорту, тут проводили лижні змагання. Від стоянки в Босачі до Чорного озера веде коротка піша стежка, близько дев'ятисот метрів, тож це теж один із входів до парку. Трохи далі буде розвилка. Праворуч відходить асфальтова дорога завдовжки близько трьох кілометрів, у бік Тепци та Надгори, до стоянки біля оглядового майданчика Чуревац. Там же шлагбауми національного парку. Від стоянки веде кам'яниста стежка близько кілометра, подекуди вузька, на неї варто закласти годину. З Чуревца, з висоти тисяча шістсот двадцять п'ять метрів, відкривається вид у каньйон Тари. У дощ стежка слизька. На кільце ви повертаєтеся тією самою дорогою. Кільце йде ліворуч, і починається серйозний підйом крізь хвойний ліс. Асфальт вузький, повороти круті. Їдьте повільно й будьте готові роз'їжджатися із зустрічними, іноді здаючи назад до розширення. На підйомі, праворуч, стоїть традиційний ресторан Момчилов-Град, а поруч із ним верхня станція підйомника. З його стоянки відкривається вид на вершини Дурмітора й на червонуваті схили Црвена-Греди заввишки дві тисячі сто шістдесят чотири метри. Під нею лежить озеро Яблан, але від дороги його ховає ліс.

Ви наближаєтеся до перевалу між Великим і Малим Штуоцем, на висоті тисяча дев'ятсот п'ятдесят два метри. Це найвища точка Дурмиторського кільця, вища навіть за перевал Седло, що чекає на вас наприкінці. Його ще називають брамою до Мала-Црна-Гори. Біля перевалу дорога йде самим краєм каньйону Тари, і обабіч є позначені оглядові майданчики. Якщо є місце, зупиніться там, але в жодному разі не на проїжджій частині. Каньйон Тари простягається на сімдесят вісім кілометрів, а перепад між краєм і дном сягає тисячі трьохсот метрів. Офіційні матеріали називають його найглибшим каньйоном Європи. Тара завдовжки близько ста сорока п'яти кілометрів найдовша річка Чорногорії. З тисяча дев'ятсот сімдесят сьомого року каньйон входить до програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», а вперше на каное від витоку до гирла Піви його пройшли в тисяча дев'ятсот тридцять другому році. Сьогодні рафтинг Тарою одне з найпопулярніших занять у країні. У заповіднику Црна-Пода, на краю каньйону, ростуть чорні сосни заввишки до п'ятдесяти метрів і віком понад чотириста років, а в скелях і лісах уздовж річки живе сто тридцять видів птахів. За перевалом починається крутий спуск лісом, подекуди до одинадцяти відсотків. Увімкніть нижчу передачу й бережіть гальма. Перш ніж в'їхати в ліс, відкривається вид на захід: спершу на горбисте Півське плато, а вдалині, на кордоні з Боснією і Герцеговиною, на гострі вершини Біоча, Магліча та Волуяка.

Попереду розвилка на село Мала-Црна-Гора, тобто Мала Чорна гора. Воно стоїть на самому краю каньйону Сушиці. Назва не має стосунку до назви країни. Вона з'явилася за часів турецького панування, а офіційно закріплена лише в тисяча дев'ятсот п'ятдесятому році, коли село увійшло до громади Жабляк і до назви додали слово Мала. Узимку дороги до села непрохідні, і люди місяцями відрізані від світу. Снігу може випасти два метри, а вітер намітає замети до десяти метрів. Офіційна мапа повідомляє, що цілий рік тут живе чотирнадцять людей, і живуть вони лише скотарством. Церква Святого Спаса біля сільського цвинтаря збудована в тисяча вісімсот вісімдесят дев'ятому році. У Жабляку розповідають, що вчителі колись узимку переходили Штуоц на лижах, щоб вести уроки в сільській школі. На розвилці кільце повертає ліворуч і йде краєм каньйону Сушиці. Каньйон завдовжки близько п'ятнадцяти кілометрів і завглибшки до семисот метрів. Біля оглядового майданчика край дороги можна зупинитися. Схили дуже круті, огорожі немає, тож тримайте дітей за руку й не підходьте до краю. Далі дорога серпантином спускається на дно каньйону. Це одна з найвужчих ділянок кільця і зона каменепадів. Каміння часто лежить просто на дорозі, особливо після дощу. Їдьте повільно, на низькій передачі, і будьте готові, що за будь-яким поворотом може трапитися авто.

На дні каньйону дорога минає озеро Сушиця, Сушичко-єзеро. Це найнижча частина кільця. Щоліта озеро повністю пересихає, зазвичай у липні й серпні, а навесні та восени знову наповнюється. Тож ви можете застати тут спокійну воду під крутими стінами каньйону або зелену рівнину без краплі води. Трохи далі гірський притулок Сушиця, що належить національному парку. Не розраховуйте, що він відчинений, і візьміть із собою воду та їжу. З каньйону ведуть гірські стежки до Шкркських озер і до Пруташа. Це походи на цілий день, а не короткі прогулянки. Каньйон Сушиці разом із каньйонами Тари та Драги входить до національного парку Дурмітор. Глибоко в каньйоні зв'язок може бути слабким або зникати зовсім, тож не розраховуйте тут на онлайн-навігацію. Якщо хочете дійти до озера пішки, ставте авто лише там, де воно не заважає проїзду, бо й у долині дорога вузька. Після озера починається підйом на інший бік каньйону, до Недайно. Підйом довгий, подекуди крутий, з поворотами, за якими нічого не видно. Там, де дорога надто вузька для двох машин, одній доведеться зупинитися, тож обирайте розширення заздалегідь. Офіційна мапа не радить кільце для автобудинків, довших за сім метрів, ширших за два метри тридцять сантиметрів або вищих за два метри дев'яносто сантиметрів.

Ви виїхали з каньйону на Півське плато, Півска-планина. Біля села Недайно є оглядовий майданчик Івовац, на висоті близько тисячі п'ятисот метрів, де можна зупинитися. Звідси видно каньйон Сушиці, який ви щойно проїхали, і протилежний край, звідки почався спуск. Усе, що звідси видно між Дурмітором і горами Біоч, Магліч і Волуяк на заході, це Півське плато: горбиста височина з луками, камінням і лісами, порізана глибокими каньйонами. З Недайно починається й довга гірська стежка через Шкрку до Шарбана, на цілий день ходу. За даними офіційної мапи, сьогодні в Недайно живе людей десять. Тут можна перепочити й освіжитися, а над селом стоїть церква Святого Івана, збудована в тисяча дев'ятсот двадцять сьомому році. Звідси до Седла дорога йде лісом, а потім пасовищами без огорож. На Півському плато люди завжди жили зі скотарства. Улітку стада на катунах, тимчасових гірських стоянках пастухів, і вівці, корови та коні часто стоять просто на дорозі. Знижуйте швидкість заздалегідь, зачекайте, поки вони відійдуть, і не сигнальте їм зблизька. Корисно знати й таке: мобільний зв'язок тут то з'являється, то зникає. Якщо потрібна допомога, номер екстреної служби сто дванадцять. Зателефонуйте з першого місця, де буде зв'язок, і скажіть, як далеко ви від найближчого села.

Ви їдете через Мілогору, густий ліс між Недайно та Трсою. Просто перед селом, біля дороги, стоїть церква Святого Георгія. Трса маленьке село на середині кільця: позаду близько тридцяти дев'яти кілометрів, а до Жабляка ще близько сорока. Офіційна мапа радить її для відпочинку й обіду, а хто не проїжджає кільце за один день, може тут і заночувати. З Трси ходять у гірські походи, катаються на гірських велосипедах і верхи. У Трсі ви виїжджаєте на регіональну дорогу. Праворуч вона спускається до Плужине та Півського озера, близько чотирнадцяти кілометрів. На цій дорозі є оглядові майданчики над озером, а в Плужине є заправка. На поїздку туди й назад закладіть щонайменше годину. Наступна зупинка цього гіда один із цих майданчиків, і вона необов'язкова. Кільце продовжується ліворуч, у бік Пішче та Жабляка. Плужине маленьке місто на березі Півського озера, на висоті шістсот сімдесят п'ять метрів. Приблизно за сім кілометрів від міста стоїть монастир Піва шістнадцятого століття. Гори на захід від вас належать до природного парку Піва. Його створили у дві тисячі п'ятнадцятому році як перший природний парк Чорногорії, і він займає триста двадцять п'ять квадратних кілометрів. У його лісах живуть ведмеді, дикі свині, козулі та тетеруки.

Це відгалуження від кільця, на дорозі з Трси до Плужине. Біля дороги є оглядовий майданчик над Півським озером; зупиняйтеся лише на розширенні. Озеро штучне. Воно з'явилося в тисяча дев'ятсот сімдесят п'ятому році, коли гребля Мратинє заввишки двісті двадцять метрів перекрила каньйон Піви. Довжина озера близько сорока п'яти кілометрів, глибина до ста вісімдесяти восьми метрів. Під водою лишилося старе поселення Плужине. Монастир Піва шістнадцятого століття розібрали й перенесли, камінь за каменем, на нове місце над озером. Гори за водою входять до природного парку Піва. Найвищі вершини: Біоч, дві тисячі триста дев'яносто сім метрів, Магліч, дві тисячі триста вісімдесят шість, і Волуяк, дві тисячі триста тридцять шість метрів. Якщо поїдете далі до Плужине, там унизу заправка, крамниці й дорога каньйоном Піви до греблі Мратинє. Цю дорогу прорубали в сімдесятих роках минулого століття для гідроелектростанції. На двадцяти шести кілометрах у неї п'ятдесят сім коротких тунелів, переважно неосвітлених, тож проїжджайте їх повільно й з увімкненими фарами. Біля Шчепан-Поля, на кордоні з Боснією і Герцеговиною, Піва зливається з Тарою, і разом вони утворюють Дрину. Якщо повертаєтеся на кільце, розвертайтеся лише на розширенні, звідки добре видно дорогу в обидва боки.

З лісу ви виїжджаєте на відкрите плато Пішче. Погляд тут сягає самого горизонту, а на північному заході, за Півським плато, стоять Біоч і Магліч. За офіційною мапою, у Пішче живе людей двадцять. Біля дороги стоїть церква Святого Івана, збудована за часів правління короля Миколи. Улітку пасовища з лікарськими травами й квітами перетворюються на те, що тут звуть квітковим морем. Місцеві жителі завжди розводили овець, і Півське плато відоме овечим сиром і каймаком, густими вершками. Улітку люди й отари живуть на катунах, у хатинах, розкиданих пасовищами. Увесь Дурмиторський край це широке плато на висоті близько тисячі п'ятисот метрів. Його прорізають глибокі каньйони, а над ним здіймаються вершини. Саме тому кільце таке: довгі спокійні ділянки пасовищами, а потім раптові спуски в каньйони та підйоми на перевали. Звідси дорога поступово повертає на схід, назад до Дурмітора, і починає підійматися. Повороти тут м'якші, ніж у каньйоні, але дорога все ще вузька. Стежте за худобою та за машинами з боку Седла, адже багато водіїв їдуть кільцем у зворотному напрямку. Плато відкрите, сховатися ніде. Якщо насувається гроза чи туман, не лишайтеся поза машиною. Якщо потрібен відпочинок, обирайте розширення на рівній ділянці, де інші водії вчасно вас побачать.

Дорога підіймається, і праворуч відкривається вид на Пірні-До, де краєвид перетворюється на море каменю. Потім ви в'їжджаєте в Тодоров-До, на висоті близько тисячі восьмисот метрів. Наприкінці долини здіймається Пруташ заввишки дві тисячі триста дев'яносто три метри. Його схили помережані вертикальними шарами каменю, наче прутами, по-місцевому прутови. Колись ці шари були дном моря юрського періоду. Коли зіткнулися дві тектонічні плити, морське дно здійнялося в Динарські гори, і тому шари тут видно так чітко. Вапняк під вами повний порожнин. На Дурміторі зареєстровано понад триста карстових колодязів і печер, а колодязь на Вєтрених-Брдах завглибшки вісімсот дев'яносто сім метрів вважають найглибшим на Балканах. На горі також облічено сімсот сорок вісім джерел. У Тодоровому-Долі є стоянка, де доглядачі національного парку продають квитки. Звідти починається гірська стежка на Пруташ, завдовжки близько кілометра сімсот метрів і з підйомом понад п'ятсот метрів. Вона коротка, але крута, і для неї потрібні добре взуття, вода та ясна погода. Від Тодорова-Дола до Седла ви їдете найвищою долиною на цій ділянці кільця. Погода в горах не така, як в решті країни, і змінюється швидко, тож навіть улітку тримайте в машині теплу куртку.

Ви в'їжджаєте в Добрі-До, широку долину під південними скелями Дурмітора. Попереду над обрієм панує Седлена-Греда заввишки дві тисячі двісті двадцять сім метрів. Через її форму її звуть ще Сідлом богів. На півночі здіймається головний хребет масиву. Його найвища вершина й найвища точка Дурмітора це Боботов-Кук, дві тисячі п'ятсот двадцять три метри. В одному з карів масиву, у Великій Калиці, лежить маленький льодовик Дебели-Намет, один із найпівденніших у Європі. З дороги його не видно, але він пояснює, чому ці долини такі широкі й округлі: їх сформувала крига. Біля дороги є оглядовий майданчик із рамкою для фотографій. Якщо зупиняєтеся, ставте авто на розширенні й стежте за машинами з-за повороту. Як Дурмітор отримав свою назву, достеменно невідомо. Одне пояснення виводить її з кельтських слів, що означають вода з гори. Інше пов'язує її з латинським словом дорміре, спати, і перекладає як гора, на якій сплять боги. У національному парку росте понад тисячу шістсот видів рослин. Тут живуть бурі ведмеді, вовки, лисиці й козулі, а круті схили дім для сарн і рідкісних птахів, наприклад беркута. Якщо помітите сарн на скелях, спостерігайте за ними з машини або зі стоянки, а не з дороги.

Ви під'їжджаєте до перевалу Седло, на висоті тисяча дев'ятсот сім метрів. Седло, тобто сідло, розділяє дві великі долини, Добрі-До позаду вас і Ломні-До попереду, а ще тут проходить межа громад Плужине та Жабляк. Це одна з найвідвідуваніших оглядових точок Дурмітора. Звідси видно ближні озера, конусоподібну вершину Стожини та Шлеме. Ставте авто лише на облаштованій стоянці. Зазвичай тут чергує й доглядач національного парку, у якого купують квиток. Від Седла починаються гірські стежки до Боботова-Кука, Седлена-Греди та інших вершин. Національний парк оцінює стежку на Седлена-Греду як середньої складності, близько півтори години в один бік. Сходження на Боботов-Кук це гірський похід на цілий день: виходьте рано, візьміть воду, теплий одяг і мапу. За десять хвилин ходу від Седла є й віа ферата на Увита-Греді, лише для тих, хто має спорядження й досвід. Парк засновано в тисяча дев'ятсот п'ятдесят другому році, і він займає понад тридцять дві тисячі гектарів. На такій висоті буває холодно й посеред літа, а туман може за кілька хвилин накрити дорогу. Якщо він опуститься, їдьте повільно. Фари в Чорногорії й так обов'язкові вдень. До центру Жабляка ще близько п'ятнадцяти кілометрів.

Ви спускаєтеся через Ломні-До. Дорога врізана в круті схили долини та Увита-Греди, а під вами лежить озеро Валовито. Попереду здіймається самотня конусоподібна вершина Стожини, символ долини Пощеньє. Просто під Стожиною починається кільцева гірська стежка Єзеро, тобто Озера, завдовжки шість кілометрів двісті метрів. Обхід забирає близько трьох годин і минає маленькі озера долини Пощеньє. Коротший варіант, від Суви-Локви до Модро-озера, близько чотирьох кілометрів, і він значно легший за стежки від Седла. Гарне завершення дня, якщо лишилися сили. Остання ділянка кільця йде магістраллю з Шавника до Жабляка. Вид ще раз відкривається на масив, а в центрі стоїть Савин-Кук заввишки дві тисячі триста тринадцять метрів. Підйомники гірськолижного центру на Савиному-Куку сягають двох тисяч двохсот тринадцяти метрів, і траси там для будь-якого рівня. На магістралі рух швидший, ніж на кільці. Після кількох годин на вузькій дорозі стежте за швидкістю й обережно йдіть на обгін. На в'їзді до Жабляка є заправка, якщо бак майже порожній.