Старе місто Будви і ЦитадельВід некрополя до Могрена

Перед вами залишки античного некрополя — міського кладовища часів греків і римлян. Його знайшли випадково, з тисяча дев'ятсот тридцять шостого по тисяча дев'ятсот тридцять восьмий рік, коли копали котлован під готель «Авала», ось він, поруч із вами. Розкопки тривали в п'ятдесяті роки, а найбільше — після землетрусу тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року. Загалом знайшли близько чотирьохсот п'ятдесяти поховань. Найдавніші належать до елліністичної доби, до четвертого століття до нашої ери, а найпізніші — до ранньовізантійського часу. У них були золоті й срібні прикраси, скло, кераміка і зброя. Частину знахідок зберігає Музей міста Будви, а частина потрапила до музеїв Цетинє, Белграда, Загреба і Спліта. Ви напевно почуєте, що Будві дві з половиною тисячі років. Ця цифра походить із письмових джерел: грецькі автори згадують Будву як місто Іллірії, а туристична організація Будви посилається на Софокла, який жив у п'ятому столітті до нашої ери. За легендою, місто заснував Кадм, засновник грецьких Фів, який прибув сюди на возі, запряженому волами. Звідси, кажуть, і назва: грецькою віл — «бус». А поховання перед вами — це вже речовий доказ: люди жили тут і ховали своїх близьких щонайменше дві тисячі чотириста років тому.

Це головна міська брама, італійською Порта-ді-Терра-Ферма, тобто Суходільна брама. Крізь неї з материка входили до міста на маленькому півострові. Подивіться над аркою. Там вмуровано два герби. Нижній — середньовічний герб Будви: щит із трьома восьмипроменевими зірками. Ще вище, біля самого верху муру, — сторожовий пост, а під ним рельєф крилатого лева. Це лев святого Марка, символ Венеційської республіки. Венеція правила Будвою з тисяча чотириста сорок другого по тисяча сімсот дев'яносто сьомий рік. Первісна брама була не зовсім тут, а метрів на десять північніше. Перед нею стояла низька напівкругла вежа: там залишали зброю, перш ніж увійти до міста. Австрійці знесли її в тисяча вісімсот шістдесят сьомому році й відкрили цей вхід. Але звичай здавати зброю не зник: над брамою, з внутрішнього боку, облаштували зброярню. Коли пройдете крізь браму, оберніться. У ніші над проходом — мозаїчна ікона Богородиці, покровительки міста. Поруч із нею колись щоночі запалювали лампаду.

Це площа Поетів. Улітку тут одна зі сцен фестивалю «Град театр», який із тисяча дев'ятсот вісімдесят сьомого року щороку перетворює Старе місто на театральну сцену. Цей рік обрано не випадково. П'ятнадцятого квітня тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року, на початку восьмої ранку, чорногорське узбережжя накрив землетрус магнітудою шість і дев'ять. У Чорногорії загинула сто одна людина. Старе місто Будви було дуже зруйноване. З приблизно чотирьохсот будівель неушкодженими залишилися лише вісім. Потріскалися і мури, і вежі. Відбудова тривала до тисяча дев'ятсот вісімдесят сьомого року. Будинки повернули до первісного вигляду, камінь за каменем. Гроші частково збирала вся тодішня Югославія: десять років працівники віддавали на відбудову по одному відсотку зарплати. А ще землетрус відкрив дещо набагато давніше. Під час робіт знайшли залишки потужного муру і міської брами, складених з величезних кам'яних блоків. Їх датують четвертим століттям до нашої ери, і це найдавніші мури Будви. Їхні опорні стовпи, пілони, видно й сьогодні — з галереї на першому поверсі одного із закладів на вулиці Негошева, якою ви щойно прийшли.

Перед вами Музей міста Будви, з археологічною та етнографічною колекціями. Будівлю звели на початку дев'ятнадцятого століття. Над входом — герб із лисицею і датою: тисяча вісімсот двадцять п'ятий рік. Після землетрусу під будинком знайшли римську бруківку. Усередині — частина того, що знайшли в некрополі, який ви бачили на початку. В археологічній колекції понад тисячу двісті предметів, від п'ятого століття до нашої ери до Середньовіччя: елліністичне золото, посудини, скло, срібний посуд, знаряддя. Іллірійські, грецькі, римські, візантійські та слов'янські сліди — і все з одного місця. Якщо зайдете, знайдіть золоті сережки й брошку з орлом, який несе в кігтях хлопчика. Їх пов'язують із міфом про Зевса: він обернувся на орла й забрав юного Ганімеда на Олімп. Ще в музеї зберігається римська мозаїка, імовірно другого століття нашої ери. Її теж знайшли випадково, наприкінці тридцятих років, коли будували старий готель «Авала». Етнографічна колекція — на третьому поверсі, там предмети з цих місць від вісімнадцятого до початку двадцятого століття. Вхід платний, години роботи дивіться на дверях.

Це брама Пізана в північному мурі. Вона веде до марини. У північному мурі три брами: Залізна брама, яка колись вела до австрійського військового шпиталю, брама Пізана і брама біля Капітанії, тобто біля будівлі портової служби. А у східному мурі є ще вузька Пізанела — крізь неї колись викидали сміття. Мури навколо міста тягнуться приблизно на вісімсот сімдесят п'ять метрів, а заввишки вони близько дванадцяти метрів. У них читаються шари: римський і візантійський, середньовічний, венеційський і австро-угорський. Мури тут стояли вже в дев'ятому столітті. Сильний землетрус тисяча шістсот шістдесят сьомого року їх обвалив, і нові звели на старих фундаментах. На кутах стоять бастіони. Бастіон Градениго, на стику західного і північного муру, з'явився в тисяча чотириста дев'яносто восьмому році, коли венеційці обклали каменем середньовічну вежу. На північному сході — бастіон Репено, звідки стежили за входом до Будванської затоки. На південному заході — Мурава. У тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятому році вона тріснула наскрізь, а потім її повернули до первісного вигляду. Мурами можна прогулятися. Вхід — біля Цитаделі, у південній частині міста, і оплачується окремо.

Перед вами православна церква Святої Трійці. Улітку ця площа між церквами — головна сцена фестивалю «Град театр». Порівняно із сусідами церква молода. Поки Будвою правила Венеція, тут панувала католицька церква. Коли в тисяча сімсот дев'яносто сьомому році Венеційська республіка впала, православні жителі Будви попросили збудувати свій храм у місті. За підтримки чорногорського владики нова, австрійська, влада дала дозвіл. Церкву будували з тисяча сімсот дев'яносто восьмого по тисяча вісімсот четвертий рік. Подивіться на фасад. Нагорі — дзвіниця-стінка з трьома дзвонами, за нею баня, а над західним входом — кам'яна розетка. Усередині — іконостас грецького майстра Наума Зетірі з острова Мілос, тисяча вісімсот тридцять шостого року. Його підпис стоїть під зображенням Розп'яття. В іконах змішалися венеційські й візантійські впливи. У церковній огорожі, з північно-західного боку, — могила Стефана Мітрова Любіші, письменника і політика, уродженця Будви. Критики називали його Негошем у прозі — за оповідання про людей і минуле цього краю.

Це католицька церква Святого Іоанна Хрестителя, тут її називають церквою Святого Івана. За переказом, першу церкву на цьому місці збудували в сьомому столітті, коли узбережжя було під владою Візантії. У дев'ятому столітті, з приходом бенедиктинців, вона стала міським собором. Тут була кафедра Будванської єпархії — до тисяча вісімсот двадцять восьмого року, коли єпархію скасували. Те, що ви бачите сьогодні, — переважно відбудова після землетрусу тисяча шістсот шістдесят сьомого року. Високу дзвіницю, яку видно з усього міста, звели в тисяча вісімсот шістдесят сьомому році. Поруч із церквою — будівля колишнього єпископського палацу. Усередині зберігається ікона Богородиці з Дитям, яку називають Будванською Богоматір'ю або Великою Панагією. Вірили, що вона захищає місто від чуми й від піратів. Довгий час ікона була в церкві Санта-Марія-ін-Пунта, а сюди її перенесли в тисяча вісімсот п'ятому році. Вівтарна стіна — це мозаїка з муранського скла площею сорок квадратних метрів, робота хорватського художника Іво Дульчича. І земля під вашими ногами теж давня. Під площею — залишки римських терм, тобто громадських лазень. Їх знайшли в середині вісімдесятих, але для відвідувачів поки не відкрили. А просто біля церкви виявили стіни ранньохристиянської базиліки п'ятого або шостого століття.

На самому краю мису, на скелі над морем, стоїть Санта-Марія-ін-Пунта — Свята Марія на мисі. Це найдавніша церква Старого міста. Її почали будувати в дев'ятому столітті, коли на будванське узбережжя прийшли ченці-бенедиктинці. У стіну церкви вмуровано плиту з висіченою датою: вісімсот сороковий рік. Фахівці досі сперечаються, наскільки цій плиті можна вірити. А за історією міста, лише через рік, у вісімсот сорок першому, сарацини напали з моря і спустошили Будву. Згодом монастир перейшов до францисканців. Тут працювала найдавніша школа Будви, а ченці переписували грецьких і латинських авторів. Церкву багато разів руйнували і відбудовували, тому в ній сусідять романський стиль, готика і бароко. Сьогодні тут відбуваються виставки й концерти. Маленька церква поруч — Святого Сави Освяченого. Вона присвячена не сербському святому Саві, а ченцеві з Каппадокії, колись покровителю Будви. На плиті всередині написано, що її заснували в тисяча сто чотирнадцятому році. Вона складена з рядів білого і рожевого каменю, що чергуються, а всередині видно бліді сліди фресок дванадцятого століття.

Це Цитадель, найвища точка Старого міста. Колись її називали Каштел, або фортеця Святої Марії. Тут міські мури починаються і тут же закінчуються. Це місце укріплювали задовго до Середньовіччя. За даними досліджень, тут було укріплення ще до греків, а в елліністичну добу тут був акрополь античної Будви. Сама фортеця вперше згадується в тисяча чотириста двадцять п'ятому році. Якийсь час тут була й резиденція Зетського митрополита. Те, що ви бачите сьогодні, — суміш епох: середньовічна вежа, венеційські бастіони й австро-угорська казарма дев'ятнадцятого століття. Перебудовуючи фортецю, австрійці знесли маленьку церкву Санта-Марія-ін-Кастіо. Частину її південної стіни, зі слідами тиньку від фресок, видно й сьогодні. Землетрус тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року сильно пошкодив і фортецю. Після відбудови Цитадель багато років була сценою фестивалю «Град театр». Зараз вона в приватній власності. Усередині невелика музейна експозиція, бібліотека старовинних книжок і ресторан, а з тераси видно острів Светі-Нікола. Вхід платний; ціну та години роботи уточнюйте біля входу.

На скелі перед вами — бронзова дівчина, що завмерла в танцювальному русі. Її називають Балериною, Танцівницею або просто Дівчиною, і це одне з найбільш фотографованих місць Будви. Автор — белградський скульптор Градимир Алексич. Статуя пов'язана зі старою місцевою історією. Дівчина була заручена з моряком, який вирушив у далеке плавання, щоб заробити на їхнє спільне життя. Він так і не повернувся. А вона залишилася йому вірною і щоранку приходила на цю скелю дивитися на море. Тому вона й повернута обличчям до відкритого моря, а не до міста. Тепер подивіться назад, на мури. Пляж просто під ними називається Річардова Глава. Його назвали на честь американського актора Річарда Відмарка, який знімався в Будві у фільмі «Довгі кораблі». Стежка, на якій ви стоїте, веде від готелю «Авала» до пляжу Могрен, її довжина — близько трьохсот п'ятдесяти метрів. Вона вирубана в скелях над морем. За сильного південного вітру і високих хвиль тут небезпечно, і стежку закривають. Тримайтеся за огорожу і наглядайте за дітьми.

Озирніться назад, через затоку. Праворуч від мурів Старого міста, у відкритому морі, — острів Светі-Нікола. Від Будви його відділяє менше кілометра води. Назву він отримав від маленької церкви Святого Миколая, що стоїть на острові. Місцеві називають його ще Гаваями. На острові три пляжі, а влітку туди ходять катери від будванської марини. Попереду, за скелями, — Могрен. Це два пляжі, з'єднані коротким тунелем у скелі. За переказом, назва походить від іспанського мореплавця Могріні. Його корабель розбився тут, він урятувався і на знак вдячності збудував каплицю своєму покровителю, святому Антонію. Звідси видно майже всю прогулянку, яку ви пройшли: мури, за якими античне кладовище, головну браму, дзвіницю Святого Івана, церкви на мисі й Цитадель на скелі над морем. Століттями Будву руйнували завойовники й землетруси, і щоразу її мешканці заново відбудовували місто на тому самому місці.