Мури Котора і фортеця Святого ІоаннаПідйом до Сан-Джованні

Ви стоїте біля головного входу на мури. Це місце називається Паріло, а позаду вас церква Святої Марії Коледжати, де спочиває блаженна Озана. Тут перші каси. Другий вхід — на півдні міста, за собором Святого Трифона, у місці, яке муніципалітет називає площею Шкаляри. Обидві стежки піднімаються схилом і сходяться нижче церкви Богородиці Здоров'я, на третині підйому. Ми починаємо звідси, а спуститися можна будь-якою з них. Подивіться вгору, на скелю. Мури Котора складаються з двох частин. Одна оточує місто вздовж моря і вздовж річки Шкурди. Друга зигзагом піднімається пагорбом Святого Іоанна до фортеці на вершині. Разом вони тягнуться приблизно на чотири з половиною кілометри. Муніципалітет Котора повідомляє, що гроші від квитків ідуть на утримання й ремонт мурів і стежок. Збережіть квиток до виходу. Якщо ще не встигли, наберіть води у фонтанчику біля входу. Вище стежкою води немає.

Зупиніться на повороті й подивіться вниз. Північний мур спускається до річки Шкурди, а річка впадає в море. Античні автори Тит Лівій, Пліній Старший і Птолемей згадують на цьому місці або десь поруч місто Акрувій. Від сьомого століття місто називається Декадерон і Декатарум, і від цієї назви походить ім'я Котор. Писемні джерела розрізняють верхнє і нижнє місто. Верхнє місто — найдавніша частина поселення, на вершині пагорба Святого Іоанна, куди ви йдете. Нижнє місто було тут, біля моря. У вісімсот сорок першому році його спустошили сарацини, а наприкінці десятого століття — військо царя Самуїла. На самій вершині пагорба знайдено сліди іллірійської доби. У шостому столітті візантійський імператор Юстиніан відбудував укріплення нагорі. Ніхто не знає, коли заклали перший камінь мурів. Вони росли разом із містом, століття за століттям, а на верхній частині будували аж до дев'ятнадцятого століття. Коли ви підніметеся на вершину, ви стоятимете там, де почалася історія Котора.

Уздовж цих сходів стоять маленькі обітні каплиці. Туристична організація Котора пише, що їх п'ять і що саме ці сходи з каплицями ведуть до церкви Богородиці Здоров'я. Обітниця — це обіцянка, дана Богові в біді, яку виконують, коли біда минає. Бід у Котора вистачало. Чума вразила місто і в тисяча п'ятсот сімдесят другому році. Землетруси майже зруйнували його в тисяча п'ятсот шістдесят третьому і в тисяча шістсот шістдесят сьомому. Церква, до якої ви йдете, теж збудована за обітницею, після однієї з епідемій чуми. Зупиніться біля каплиці й дайте ногам відпочити. Подивіться на затоку. Унизу порт, де швартуються круїзні лайнери. Навпроти, по той бік води, гора Врмац, яка закриває Котор з південного заходу. Звідси видно й те, чому місто стоїть саме тут. З одного боку море, з другого річка, а за спиною скеля. Мурам треба було закрити лише те, що природа залишила відкритим.

Це церква Богородиці Здоров'я, збудована в тисяча п'ятсот вісімнадцятому році. Ви пройшли приблизно третину підйому. У тисяча чотириста двадцятому році Котор перейшов під владу Венеційської республіки і залишався венеційським майже чотири століття, до тисяча сімсот дев'яносто сьомого року. Від п'ятнадцятого століття це було прикордонне місто, під постійною загрозою османських нападів. Саме тоді війну змінив порох. Високі тонкі мури не витримували гармат. Тож венеційці зміцнювали мури, робили їх товщими й добудовували бастіони, з яких оборонці могли стріляти по нападникам і збоку. Більшу частину того, що ви бачите сьогодні, збудувала Венеція. Місту це було потрібно. У тисяча шістсот п'ятдесят сьомому році османське військо взяло Котор в облогу, але здобути його не змогло. У дві тисячі сімнадцятому році ЮНЕСКО внесла венеційські оборонні споруди до списку Світової спадщини. Це спільна спадщина Італії, Хорватії та Чорногорії: шість укріплених об'єктів на відстані понад тисячу кілометрів, від Бергамо до Котора. Котор — найпівденніший із них. Якщо ви втомилися, звідси легко повернутися. Далі стежка крутіша.

Тут стежка виходить на сам мур. Подивіться, як мур повторює край скелі, вгору до фортеці. П'ятнадцятого квітня тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року, о сьомій годині дев'ятнадцять хвилин ранку, узбережжя Чорногорії струснув землетрус магнітудою шість і дев'ять десятих. Це був найруйнівніший землетрус у Чорногорії у двадцятому столітті. У Которі сильно постраждали церкви й міські мури. Місто відбудували, значною мірою з допомогою ЮНЕСКО. Але найбільше працювали внизу, у місті. Мури на пагорбі залишилися без гарнізону ще в тисяча дев'ятсот вісімнадцятому році, коли пішло австрійське військо. Відтоді ніхто регулярно про них не дбав. Дощі, коріння й землетруси зробили своє. У дві тисячі першому році Міжнародна рада з питань пам'яток, ІКОМОС, закликала відновити фортецю й повернути її до життя. Тож будьте обережні. Не залазьте на мури й не сходьте зі стежки. Камінь, який здається міцним, може відколотися.

Поверніться до гори за муром. Це схили Ловчена. Там, нагорі, за скелями, Негуші, а далі Цетинє, стара столиця Чорногорії. Століттями Котор належав одному світові, а гора над ним — іншому. Унизу Венеція, потім Австрія, а нагорі Чорногорія. Для чорногорців Котор був найважливішим ринком і єдиним шляхом, яким до їхньої країни приходили з великого світу. Для влади в Которі гора була кордоном, який треба було стерегти. Австрія правила Котором від тисяча вісімсот чотирнадцятого до тисяча дев'ятсот вісімнадцятого року й перетворила Боку на велику військово-морську базу. Подивіться вниз, на затоку. Першого лютого тисяча дев'ятсот вісімнадцятого року на кораблях австро-угорського флоту, що стояли в Боці, матроси підняли червоні прапори й вимагали кінця війни. Повстало близько тридцяти кораблів. За три дні заколот закінчився, а чотирьох матросів розстріляли. Звідси до фортеці ще хвилин десять.

Подивіться на мур ліворуч. У ньому бійниці, отвори, крізь які оборонці стріляли з гармат. Крізь один такий отвір роками залазили на мури з іншого боку, зі старої стежки, без квитка, по саморобних драбинах. Його називали вікном. У травні дві тисячі двадцять шостого року муніципалітет Котора замурував дві бійниці, якими найчастіше користувалися як незаконним проходом, на позиціях Реньєр і Баталья. Отвори розташовані на висоті п'яти метрів і більше, і там уже траплялися травми. Їх заклали каменем на вапняному розчині. Муніципалітет каже, що цей захід тимчасовий і його можна прибрати без шкоди для мурів. Тож не пробуйте пролізти чи вилізти. За муром — хутір Шпіляри, з маленькою церквою Святого Георгія і руїнами будинків. Повз нього йде стара стежка на Негуші, відома сьогодні як Которські сходи. З Негушського поля вона спускалася через перевал Крстац серпантином у каньйон Шкурди й далі до Шпіляри. Це була стежка для пішоходів і вершників. Сьогодні на сходи можна потрапити лише знизу, від Північної брами. Наприкінці екскурсії ми розповімо як.

Ви на вершині, приблизно за двісті шістдесят метрів над морем. Тут був командний центр оборони Котора. Туристична організація Котора пише, що тут розташовувалися артилерійські позиції, склади зброї та приміщення для гарнізону. Восени тисяча вісімсот тринадцятого року у фортеці замкнувся французький гарнізон. Із суходолу Котор оточили чорногорські загони владики Петра Першого, а з моря британські кораблі капітана Вільяма Госта. На початку тисяча вісімсот чотирнадцятого року французи здалися. Гост передав місто чорногорській комісії, і ненадовго Котор опинився під владою Чорногорії. Потім Віденський конгрес віддав його Австрії. Подивіться вниз. Звідси найкраще видно трикутник міста між морем, річкою і скелею — і те, яке мале місто і які довгі мури. Легко уявити вартового, який звідси стежить за кожним кораблем у затоці. Відпочиньте й випийте води. Спуск важчий для колін, ніж підйом, а сходинки на спуску найслизькіші. Спускайтеся повільно, можна боком, і тримайтеся за мур, де вдасться.

Ви спустилися до південного виходу, за собором Святого Трифона. Тут другі каси. Сьогодні мури мають нову роль. Лише з квітня по серпень дві тисячі дев'ятнадцятого року на них піднялося майже сто тисяч людей. Довгий час квиток коштував вісім євро, а з листопада дві тисячі двадцять третього року — п'ятнадцять. Гроші, за словами муніципалітету, йдуть на утримання мурів і стежок. Століттями мури будували й охороняли армії. Сьогодні їх охороняє квиток. Якщо у вас ще є сили й час, пройдіть містом на північ, близько чотирьохсот метрів, до Північної брами. За нею, за мостом через Шкурду, починається стара стежка на Негуші — Которські сходи. Якщо на сьогодні ви закінчили, знайдіть тінь на одній із площ. Місто під мурами має свою аудіопрогулянку, яка починається біля Морської брами.

Тут, перед північними мурами, закінчувалася стара стежка з гори. Рівний майданчик перед мурами називався Чорногорський базар. Сюди горяни приносили товари на которський ринок. Стежка була вузькою, для пішоходів і вершників, але до другої половини дев'ятнадцятого століття вона була головним зв'язком чорногорської глибинки з морем. Тоді інженер Йосип Сладе спроєктував колісну дорогу. Ділянку від Котора з її славетними двадцятьма п'ятьма серпантинами завершили в тисяча вісімсот вісімдесят четвертому році. Сьогодні стара стежка — маркований гірський маршрут. До перевалу Крстац близько п'яти кілометрів і понад тисячу метрів набору висоти, приблизно чотири з половиною години в один бік. Тіні мало, надійної води дорогою немає. До верху йти не обов'язково. Підніміться до перших поворотів над Шпіляри, подивіться на мури й фортецю з того боку, звідки їх бачили нападники, і поверніться тим самим шляхом. Мапу й опис маршруту ви знайдете на нашому сайті, у розділі Которські сходи.