Старий БарПрогулянка від міської брами до цитаделі й акведука

Перед вами мечеть Омербашича. Її збудували в тисяча шістсот шістдесят другому році за міськими мурами, у кварталі, що виріс під фортецею. Заснував її Омер-баша, барський купець і шляхтич, разом із двома синами. Мечеть проста, прямокутна в плані, а мінарет прибудований до південно-західної стіни. За місцевим переказом, одного вечора Омер-баша повертався до міста й не встиг дійти до брами до вечірньої молитви. Він пообіцяв збудувати мечеть там, де його застане молитва. У тому ж дворі стоїть тюрбе Хасан-деде, дервіша Хасана, тисяча шістсот дванадцятого року. Воно на пів століття старше за мечеть. Усередині могила під зеленим покривалом і дервішська шапка, якій, кажуть, близько трьох із половиною століть. Мечеть охороняється державою як пам'ятка культури і досі є діючою. Якщо заходите всередину, поважайте час молитви й одягайтеся скромно.

Це головна брама Старого Бара. Місто стоїть на скелі, яку зі сходу й півдня захищають урвища. Тому мури найпотужніші тут, на північному заході: лише з цього боку до міста можна було підійти. Більшу частину мурів, які ви бачите, збудували венеційці в шістнадцятому столітті. Венеція правила Баром від середини п'ятнадцятого століття до тисяча п'ятсот сімдесят першого року, коли місто захопили османи. Біля входу знайдіть рельєф крилатого лева святого Марка, герб Венеції. За брамою стоїть стара митниця. Сьогодні в ній центр для відвідувачів, де шість будівель Старого Бара можна побачити в доповненій реальності. Усередині мурів — археологічна пам'ятка площею близько чотирьох із половиною гектарів, із залишками понад двохсот п'ятдесяти споруд: церков, палаців, будинків та олійень.

Перед вами Архієпископський палац, одна з небагатьох відновлених будівель усередині мурів. Сьогодні тут археологічна експозиція міста Бар. Назва нагадує про час, коли Бар був церковним центром. У тисяча вісімдесят дев'ятому році Бар став осідком архієпископа. Тоді місто було вже старим. Першими на цій скелі жили іллірійці. У писемних джерелах Бар згадується в дев'ятому столітті під назвою Антибарі. У тисяча сорок другому році, у битві під Баром, князь Дуклі Воїслав розбив візантійське військо. Ця перемога відкрила шлях до незалежної Дуклі, а його син Михайло був коронований на короля в тисяча сімдесят сьомому році. Пізніше Баром правили Неманичі, потім Венеція, потім османи, а з тисяча вісімсот сімдесят восьмого року — Чорногорія. Кожна влада залишила слід у камені навколо вас.

Це годинникова вежа, сахат-кула. За даними туристичної організації Бара, вежа стояла тут ще до османського завоювання. У тисяча сімсот п'ятдесят третьому році її перебудували, і вона набула східного вигляду. Годинник відмірював час місту, яке тоді було османським, із мечетями, лазнею і базаром. Про механізм годинника й сьогодні дбає Культурний центр Бара, який керує Старим містом. Приблизно за тридцять метрів на схід від вежі — залишки церкви Святої Катерини чотирнадцятого століття. Це одна з двох середньовічних церков Старого Бара, які законсервовані й відновлені. Друга — церква Святої Венеранди, де нині виставка фотографій. Подивіться на гори над містом. Це Румія. З джерела під нею, приблизно за три кілометри звідси, вода йшла до міста акведуком, який ви побачите пізніше. Як і майже весь Старий Бар, ця частина міста сильно постраждала під час землетрусу п'ятнадцятого квітня тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року.

На цьому майданчику стояв собор Святого Юрія, покровителя Бара. Це був головний храм міста, збудований наприкінці дванадцятого століття на фундаменті давнішої церкви Святого Феодора. Коли османи захопили Бар, собор не зруйнували. У тисяча шістсот сорок дев'ятому році його перетворили на мечеть султана Ахмеда. Так одна й та сама будівля століттями служила двом релігіям. Кінець настав після того, як місто взяла Чорногорія. Нова влада зберігала в колишньому соборі й мечеті порох. У тисяча вісімсот вісімдесят першому році в склад ударила блискавка. Вибух зруйнував будівлю і багато будинків навколо, були й людські жертви. Від собору лишився тільки фундамент, який ви бачите. Це було не останнє лихо. У тисяча дев'ятсот дванадцятому році в місті вибухнули боєприпаси, а землетрус тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року зруйнував багато з того, що вціліло. Тому Старий Бар сьогодні — місто руїн.

Це цитадель, найвища й найкраще захищена частина Старого Бара. Це була фортеця у фортеці, останній притулок, якщо ворог прорве міські мури. Найдавніші стіни цитаделі походять із десятого століття, а більша частина укріплень постала на початку п'ятнадцятого. Цитадель мала власну цистерну для води. За османів її перебудували й поруч додали пороховий склад. Тут же закінчилося і довге османське панування. У листопаді тисяча вісімсот сімдесят сьомого року чорногорська армія під командуванням Машо Врбиці взяла місто в облогу. Османським гарнізоном командував Ібрагім-бег. Місто тижнями обстрілювали з гармат, але гарнізон не здавався. Він здався лише на початку січня тисяча вісімсот сімдесят восьмого року, коли залишився без води. Як це сталося, ви почуєте на наступній зупинці. Того ж року на Берлінському конгресі Бар відійшов до Чорногорії. З цитаделі видно Барське поле, новий Бар і море на заході. Не вилазьте на мури: огорож немає.

Під північними мурами, через долину, видно акведук. Це кам'яний водогін із сімнадцятьма арками різної ширини. Його збудували за османів, наприкінці шістнадцятого або на початку сімнадцятого століття; джерела розходяться щодо точної дати. Вода йшла з джерела приблизно за три кілометри звідси. Вона текла по верху мосту, глиняними трубами, вставленими одна в одну. Для міста на скелі цей водогін був питанням виживання. Знали це й чорногорці. П'ятого січня тисяча вісімсот сімдесят восьмого року вони підірвали акведук двомастами двадцятьма п'ятьма кілограмами вибухівки й залишили місто без води. За кілька днів гарнізон здався. Під час землетрусу тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року акведук повністю обвалився. Згодом його відбудували, і сьогодні він знову перетинає долину. Це єдиний збережений акведук у Чорногорії.

Ці високі стіни й арки — залишки францисканського монастиря Святого Миколая, збудованого наприкінці тринадцятого століття. Давні описи міста пов'язують його з королевою Оленою, дружиною сербського короля Уроша Першого. Придивіться до стін церкви. На них збереглися фрагменти середньовічних фресок із зображеннями святих. Після османського завоювання церкву перетворили на мечеть. Як і собор Святого Юрія, її знищив порох, але пізніше. У тисяча дев'ятсот дванадцятому році мечеть зруйнував вибух боєприпасів. Після тисяча вісімсот сімдесят восьмого року люди покинули місто всередині мурів, тож старі шари тут ніколи не перекрили нові. Романські, готичні й османські споруди стоять поруч. Неподалік — старий пороховий склад, тепер лапідарій. У ньому виставлено понад шістсот п'ятдесят різьблених кам'яних фрагментів будівель Старого Бара, з п'ятого по дев'ятнадцяте століття.

Це хамам, турецька лазня османських часів. Будівля має неправильний прямокутний план і кілька приміщень. Центральну квадратну кімнату вкриває купол. Невеликі отвори в куполі й склепіннях пропускали всередину світло й повітря. В османських містах лазня була не лише місцем для миття, а й місцем зустрічей і розмов. Будівлю відновлено, її можна оглянути. Озирніться й уявіть, як тісно тут колись було. За венеційських часів, за описами міста, усередині мурів було близько тридцяти палаців, шістнадцять церков і монастирів та кілька сотень будинків. Сьогодні це місто руїн відвідує дедалі більше людей. З січня до двадцятого вересня дві тисячі двадцять шостого року Старий Бар відвідали понад сто сорок сім тисяч людей.

Ця крута кам'яна вулиця — старий базар Старого Бара, чаршія. Він виник за османів під міськими мурами, а нинішнього вигляду набув у вісімнадцятому й дев'ятнадцятому століттях. Це пам'ятка культури під охороною. Після падіння міста й великих вибухів життя всередині мурів так і не відновилося. Воно тривало тут, під ними. Нове місто виросло на узбережжі, біля порту. Поселення біля пристані в тисяча дев'ятсот восьмому році назвали Новим Баром, і відтоді цю місцевість називають Старим Баром. Сьогодні на базарі ремісничі майстерні, кав'ярні й крамниці з оливковою олією, медом і сувенірами. Щолистопада тут відбувається Маслиніяда, ярмарок оливок і оливкової олії. Улітку в Старому місті проходять і події фестивалю Барський літопис. Якщо у вас ще є час, лишилася додаткова зупинка: Стара олива в Мировиці, приблизно за два кілометри звідси.

Це Стара олива в Мировиці, символ Бара. Громада Бар зазначає, що їй понад дві тисячі двісті років. Аналіз зразків барських олив, який провів лісовий факультет Стамбульського університету, оцінив її вік приблизно в дві тисячі двісті сорок років. Це оцінка, а не точна дата, але це безперечно одне з найстаріших дерев у цій частині Європи. Дерево належить до місцевого сорту жутиця і досі плодоносить. Як пам'ятка природи воно охороняється законом із тисяча дев'ятсот шістдесят третього року. За переказом, Мировиця дістала назву від слова «мир»: під кроною цієї оливи мирилися ворожі родини. Край Бара століттями живе з олив. Сьогодні тут росте понад сто тисяч дерев. Щолистопада тут відбуваються «Зустрічі під Старою оливою», фестиваль дитячої творчості, що триває з тисяча дев'ятсот вісімдесят сьомого року.