Цетинє, стара королівська столицяПрогулянка від палацу до посольств

Ви стоїте на Палацовій площі. Червона будівля з балконом над входом — палац короля Миколи. Його будували з тисяча вісімсот шістдесят третього по тисяча вісімсот шістдесят сьомий рік, спершу для княгині Даринки, вдови князя Данила. Коли Даринка покинула Чорногорію, сюди з Більярди переїхав князь Микола з родиною. Люди називали нову будівлю просто Палац. Микола правив п'ятдесят вісім років, спершу як князь, а з тисяча дев'ятсот десятого року як король. До проголошення королівства палац оновили. Доньки Миколи та королеви Мілени вийшли заміж за представників європейських дворів. Олена стала королевою Італії, Милиця й Анастасія вийшли за російських великих князів, а Зорка — за Петра Карагеоргієвича, майбутнього короля Сербії. Тому Миколу називали тестем Європи. З тисяча дев'ятсот двадцять шостого року палац — музей. На першому поверсі королівський і дипломатичний салони, портрети європейських родичів, зброя, прапори й ордени. Нагорі — кімнати родини.

Цей зелений майданчик називається Ціпур, і тут починається історія Цетинє. Іван Црноєвич, правитель Зети, відступаючи перед османами, пішов з Обода, неподалік нинішньої Рієки Црноєвича, до цієї захищеної долини під Ловченом. У тисяча чотириста вісімдесят другому році він збудував тут свій двір, а через два роки — монастир на честь Богородиці. Цей монастир зруйнували в тисяча шістсот дев'яносто другому році. Венеційці, які його займали, підірвали його, відступаючи. Рештки фундаментів видно навколо церкви. Церкву перед вами збудував король Микола в тисяча вісімсот дев'яностому році, на місці старого монастиря. У ній поховані Іван Црноєвич, король Микола, королева Мілена і дві їхні доньки, Ксенія та Віра. Король і королева померли у вигнанні й були поховані в Сан-Ремо, в Італії. Першого жовтня тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ятого року їхні останки перенесли сюди. Церква часто зачинена. Якщо вона відчинена, мармурові гробниці короля й королеви одразу біля входу.

Перед вами Цетинський монастир, осідок Чорногорсько-Приморської митрополії. Коли старий монастир на Ціпурі зруйнували, владика Данило Петрович збудував новий тут, на місці колишнього двору Івана Црноєвича, з тисяча сімсот першого по тисяча сімсот четвертий рік. І цей монастир не вберігся. Він постраждав під час османських нападів у тисяча сімсот чотирнадцятому і в тисяча сімсот вісімдесят п'ятому році, і щоразу його відбудовували. Нинішнього вигляду він набув у тисяча дев'ятсот двадцять сьомому році. У монастирі зберігаються правиця святого Іоанна Хрестителя, частка Чесного Хреста і мощі святого Петра Цетинського, владики й державного діяча кінця вісімнадцятого і початку дев'ятнадцятого століття. У церкві є й могила князя Данила. Вхід безкоштовний. Плечі й коліна мають бути закриті; якщо нічим, біля входу зазвичай дають накидку. Всередині не фотографують і говорять тихо. Над монастирем здіймається скелястий пагорб Орлов Крш із мавзолеєм владики Данила. Стежка нагору займає близько двадцяти хвилин.

У цьому павільйоні — рельєфна карта Чорногорії, зроблена в тисяча дев'ятсот сімнадцятому році, під час австро-угорської окупації в Першу світову війну. Окупанти хотіли краще бачити гірську країну, яку контролювали. Карту зроблено з бетону, вилитого на кам'яну основу, за точними австрійськими топографічними картами. Масштаб — один до десяти тисяч, площа — близько двохсот п'ятдесяти шести квадратних метрів. На ній видно й частини сусідніх країн. Її створювали австро-угорські офіцери та фахівці, полонені італійські офіцери, художники й картографи, а також чорногорський скульптор Марко Брежанін. Якщо зайдете, знайдіть спершу Которську затоку, а потім гору над нею. Це Ловчен. Його схилами піднімається стара дорога з Котора, через серпантин і через Негуші, до цієї долини. Згори добре видно, як надійно Цетинє було сховане і від моря, і від рівнини. Вхід до павільйону платний, а квиток до Більярди діє і на рельєф.

Ця довга кам'яна будівля з вежами по кутах — Більярда. Її збудували в тисяча вісімсот тридцять восьмому році за проєктом росіянина Якова Озерецковського для Петра Другого Петровича Негоша — владики, правителя й поета. Старий монастир став йому тісним, і він переніс сюди і себе, і державні установи. Будівля завдовжки близько сімдесяти двох метрів, у ній двадцять п'ять кімнат. Тут засідав Сенат і перебували перяники, гвардія Негоша. Назва походить від більярду, улюбленої гри Негоша, і більярдний стіл досі можна побачити в музеї. Негош помер у тисяча вісімсот п'ятдесят першому році, не доживши до тридцяти восьми років. Його найвідоміший твір, поема Гірський вінець, вийшла в тисяча вісімсот сорок сьомому році. Музей зберігає його бібліотеку, рукописи й особисті речі. Пізніше в Більярді працювали міністерства і школи. Сьогодні це Музей Негоша, частина Національного музею Чорногорії. Сам Негош похований на вершині Ловчена, в мавзолеї на Єзерському Врху.

Велика жовта будівля з годинником — Дім уряду, Владін дім. Його завершили в тисяча дев'ятсот десятому році, коли Чорногорію проголосили королівством. Проєкт зробив італійський архітектор Коррадіні. Розміром шістдесят шість на п'ятдесят два метри, з внутрішнім двором, це була тоді найбільша будівля в Чорногорії. Тут працювали уряд і скупщина, а також пошта й телеграф, друкарня і навіть тимчасовий театр. Сьогодні тут головна будівля Національного музею Чорногорії, з Історичним і Художнім музеями. У Художньому музеї, в залі під назвою Синя каплиця, зберігається ікона Богородиці Філермської. Вона належала лицарям святого Іоанна, які перевезли її з Родосу на Мальту. Пізніше вона була в Росії, а через Данію потрапила до Белграда. Під час Другої світової війни її сховали в монастирі Острог, і з тисяча дев'ятсот сімдесят восьмого року вона в Національному музеї. Єдиний квиток до всіх музеїв можна купити в касі будь-якого з них.

Перед вами колишнє французьке посольство, і тут починається історія Цетинє як міста дипломатів. На Берлінському конгресі в тисяча вісімсот сімдесят восьмому році великі держави визнали незалежність Чорногорії. Після цього до маленької столиці прийшли дипломатичні місії. Австро-Угорщина отримала свою будівлю в тисяча вісімсот дев'яносто дев'ятому році, Росія в тисяча дев'ятсот третьому, Італія та Франція в тисяча дев'ятсот десятому, а Велика Британія в тисяча дев'ятсот дванадцятому. Туреччина, Болгарія, Сербія, Греція, Німеччина, Бельгія та Сполучені Штати мали представництва в орендованих будинках. Отже, в маленькій столиці було понад десять дипломатичних місій. Французька будівля вирізняється найбільше. Подивіться на фасад: хвилясті лінії, керамічна плитка кількох кольорів, оздоби навколо балконів і димарів. Це модерн, і тут він уперше з'являється в архітектурі Чорногорії. Російське і британське посольства ви побачите далі на цій прогулянці. Австро-угорське стоїть далі на північному заході, а італійське — на бульварі Чорногорських героїв.

Це Власька церква, найстаріша церква Цетинє. Напис над входом каже, що мешканці Донього Краю вперше збудували її в тисяча чотириста п'ятдесятому році, більш ніж за тридцять років до приходу Івана Црноєвича в Цетинє. Її перебудовували тричі, а нинішнього вигляду вона набула в тисяча вісімсот шістдесят четвертому році. Тепер подивіться на огорожу. Кожен її прут — рушничний ствол. Їх понад півтори тисячі. Чорногорці захопили їх в османських солдатів у битві тисяча вісімсот п'ятдесят восьмого року і у війнах тисяча вісімсот сімдесят шостого — сімдесят восьмого років. Огорожу поставили в тисяча вісімсот дев'яносто сьомому році. Стволи увінчані металевими вістрями у формі наконечників списів. У цій церкві в тисяча вісімсот шістдесятому році князь Микола обвінчався з Міленою Вукотич. У церковному дворі стоять і два стечки, середньовічні надгробки, — рештки старого цвинтаря.

Ви йдете вулицею Негошевою, головною вулицею Цетинє, сьогодні пішохідною. Вона тягнеться від французького посольства до Синього палацу, через увесь старий центр. Коли Цетинє стало столицею визнаної держави, місто почало швидко рости. Перший містобудівний план столиці склав архітектор Йосип Сладе з Трогіра, той самий, хто спроєктував австро-угорське посольство. Тоді ж у міста з'явився і театр. У тисяча вісімсот вісімдесят третьому році при Цетинській читальні заснували театральне товариство, хоча театральної будівлі в місті ще не було. Через рік товариство почало будувати будівлю, яку сьогодні називають Зетський дім. Королівський театр Зетський дім — найстаріша театральна установа Чорногорії, і ви пройдете повз нього дорогою до наступної зупинки. Сьогодні Цетинє — не столиця країни. Столиця — Подгориця. Але Цетинє має офіційний статус старої королівської столиці, а президент Чорногорії має резиденцію в Синьому палаці, наприкінці цієї вулиці.

Ця пишна будівля — колишнє російське посольство. Перший камінь заклали в тисяча дев'ятисотому році, а завершили й заселили будівлю в тисяча дев'ятсот третьому. Проєкт зробив італійський архітектор Коррадіні, той самий, хто пізніше збудував Дім уряду. Стиль — пізнє бароко з елементами Ренесансу, а ділянка між міським парком і цією вулицею займає близько трьох з половиною тисяч квадратних метрів. Росія тоді була близьким союзником Чорногорії. Згадайте огорожу з рушничних стволів біля Власької церкви. Її поставили через рік після того, як Росія в тисяча вісімсот дев'яносто шостому році подарувала Чорногорії тридцять тисяч гвинтівок. Старі трофейні стволи тоді могли стати огорожею. Після Першої світової війни в будівлі була учительська школа, пізніше частина лікарні, квартири й художня академія.

Червоний будинок з білими вікнами — колишнє британське посольство. На стіні табличка: Британська місія, з тисяча вісімсот сімдесят дев'ятого по тисяча дев'ятсот шістнадцятий рік. Отже, британські дипломати були в Цетинє майже сорок років, але в цій будівлі лише чотири роки. Її збудували в тисяча дев'ятсот дванадцятому році за проєктом англійського архітектора Гарті, як англійський заміський будинок, які тоді будували в англійських містах-садах. Тисяча дев'ятсот шістнадцятий рік позначає кінець королівської столиці. На початку того року австро-угорська армія зайняла Чорногорію, король Микола пішов у вигнання, а посольства покинули Цетинє. Король так і не повернувся. Після війни Чорногорія увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців. Між двома світовими війнами в цьому будинку жив бан, губернатор Зетської бановини. Сьогодні тут Музична академія Університету Чорногорії.

Перед вами Синій палац. Його збудували наприкінці дев'ятнадцятого століття для спадкоємця престолу, князя Данила, сина короля Миколи. У його закладний камінь викарбували вірші князя Миколи. Данило жив тут до тисяча дев'ятсот шістнадцятого року. Подивіться на фасад: синьо-білі стіни і пілястри з червоного каменю з позолоченими капітелями. Між двома світовими війнами в палаці була гімназія, пізніше галерея і музей. Сьогодні це одна з резиденцій президента Чорногорії. Як музей він не відкритий, але крізь огорожу його добре видно. Це остання зупинка нашої прогулянки. До Палацової площі, звідки ви почали, близько трьохсот метрів. Поверніться вулицею Негошевою і наприкінці поверніть ліворуч, на площу.