Бока-Которська затока автомобілемКоло з Котора через пором і Пераст

Ви в'їжджаєте до Муо, старого рибальського села біля підніжжя Врмаца, навпроти Котора. Назва походить від слова «мул», тобто пристань. Сусідні Прчань і Доброта жили з великих кораблів, а тут жили з риби та з човнів, що перевозили людей через затоку. Муо — батьківщина блаженного Грації. Він народився тут у тисяча чотириста тридцять восьмому році. Замолоду рибалив і ходив у море, а потім вступив до ордену августинців. Помер у Венеції в тисяча п'ятсот восьмому році, і Церква проголосила його блаженним. У тисяча вісімсот десятому році його тіло кораблем повернули до Муо. Мешканці збудували для нього нову церкву Помічниці християн і освятили її в тисяча вісімсот шістдесят четвертому році. Блаженний Грація і сьогодні спочиває там, у срібному саркофазі. Наприкінці дев'ятнадцятого століття в Муо заснували співоче товариство «Звонімир». У тисяча дев'ятсот сьомому році тут відкрилася рибоконсервна фабрика, на якій працювали і чоловіки, і жінки села. Дорога через Муо вузька, їдьте повільно. Якщо хочете зайти до церкви, паркуйтеся лише там, де дозволено. Пасажир може поглянути на інший берег: навпроти — мури Котора і фортеця Святого Іоанна.

Перед вами Прчань. Над дахами, на схилі Врмаца, здіймається Богородичний храм — церква Різдва Пресвятої Діви Марії. Це найбільша католицька церква в Боці. Її спроєктував венеційський архітектор Бернардино Маккаруцці. Будувати почали в тисяча сімсот вісімдесят дев'ятому році, а закінчили лише в тисяча дев'ятсот дев'ятому, після довгої перерви. Судновласники Прчаня зобов'язалися віддавати половину прибутку й безкоштовно привезти білий камінь з острова Корчула. Звідки в маленького села такі гроші? Прчань був селищем моряків. Наприкінці шістнадцятого століття венеційська влада помітила, що моряки з Прчаня дістаються до Венеції швидше за державні кораблі, і довірила їм державну пошту. Кам'яні будинки капітанських родин і сьогодні тягнуться вздовж берега, між садами та оливковими гаями. З Прчаня був і капітан Іво Візін. З тисяча вісімсот п'ятдесят другого по тисяча вісімсот п'ятдесят дев'ятий рік він обійшов світ на вітрильнику «Сплендідо», з екіпажем з одинадцяти осіб. Почесний прапор, який він отримав за це, зберігається в Прчані, а його погруддя стоїть біля храму. Біля головної дороги стоїть і палац Тре сорелле — «Три сестри». За легендою, три сестри кохали одного чоловіка, капітана з Герцег-Нові. Сьогодні ця легенда охороняється як нематеріальна культурна спадщина. З набережної до храму ведуть широкі кам'яні сходи. Улітку паркуватися біля берега важко, тож краще приїжджати зранку.

Ви проїжджаєте Столів. У села дві частини. Доньї-Столів стоїть біля моря, а Горні-Столів — високо над вами, у каштановому лісі, на висоті від двохсот до двохсот сорока метрів. Туди веде стара кам'яна стежка. Нагорі сьогодні живе лише близько двадцяти людей, а над селом здіймається церква Святого Іллі. У сімнадцятому й вісімнадцятому століттях мешканці спускалися до берега, у нове село. У тисяча сімсот двадцять першому році Доньї-Столів отримав статус морського поселення, і тут, як і в Прчані, жили капітани й моряки. За місцевим переказом, саме моряки привезли камелії з Далекого Сходу. М'який клімат їм пасує, і щовесни Столів святкує свято камелій — з виставкою квітів, концертами й балом. На самому мисі в Доньї-Століві стоїть маленька церква Святого Василя з фресками кінця п'ятнадцятого століття. На них святі східної та західної церкви, з написами кирилицею і латиницею. За водою, на протилежному березі, — Пераст. Туди ми приїдемо в другій частині маршруту.

Ви під'їжджаєте до Лепетане і до найвужчої частини затоки — протоки Веріге. На мисі стоїть маленька укріплена церква Госпа-од-Анджела, Богородиці Ангелів. На її стінах викарбувано дві дати: тисяча п'ятсот вісімдесят п'ятий і тисяча шістсот п'ятдесят четвертий роки. Вважають, що це роки відбудови; тоді навколо церкви звели мури з бійницями. За переказом, церкву збудував за обітницею моряк, чий корабель із рисом уцілів у шторм. Лепетане назване на честь пераштанської родини Лепетан, яка мала тут володіння. До середини двадцятого століття тут працювала каменоломня червоного каменю, яким вимощено тераси й площі по всій затоці. Трохи далі — причал порома до Каменарі. Квиток на автомобіль коштує п'ять євро й оплачується перед в'їздом на пором. Його можна купити й заздалегідь, через інтернет. Пішоходи й велосипедисти переправляються безкоштовно. Улітку, особливо на вихідних, черга може тривати понад пів години. Зате пором скорочує шлях між Будвою і Герцег-Нові приблизно на двадцять кілометрів. Якщо хочете заїхати до Тівата і Порто-Монтенегро, проїжджайте повз пором прямо, близько чотирьох кілометрів. До порома повернетеся тією самою дорогою.

Ви в'їжджаєте до Тівата. Перед вами Порто-Монтенегро, марина для яхт. На цьому місці в тисяча вісімсот вісімдесят дев'ятому році Австро-Угорщина заснувала Арсенал — одну з найбільших військово-морських баз на Адріатиці. Тут ремонтували й споряджали кораблі та підводні човни, спершу австро-угорські й німецькі, потім югославські. Після Другої світової війни верф працювала під назвою «Сава Ковачевич». Коли флот пішов, територію Арсеналу перетворили на марину з квартирами, ресторанами й набережною. У колишній лісопильні Арсеналу сьогодні Колекція морської спадщини, у ній понад триста експонатів. Серед них обладнання австро-угорських кораблів і старі верстати Арсеналу. Поруч із колекцією виставлено підводний човен «Херой», колись гордість югославського флоту. Якщо потрібна перерва на каву чи обід, це добре місце. Паркування в Тіваті здебільшого платне, за зонами. Коли поїдете далі, повертайтеся тією самою дорогою до порома в Лепетане. Наступна розповідь почнеться, коли пором буде посеред протоки.

Зараз ви на поромі, біля входу у Веріге — найвужчу частину Бока-Которської затоки. Протока завдовжки близько двох кілометрів трьохсот метрів, а в найвужчому місці її ширина лише близько трьохсот сорока метрів. Вона з'єднує Тіватську затоку з внутрішніми — Рисанською і Которською, навколо яких ми їхатимемо до кінця маршруту. Веріге означає «ланцюги». За переказом, колись протоку перекривали ланцюгами, натягнутими від берега до берега, щоб ворожі кораблі не пройшли до Котора. Джерела розходяться в тому, коли це було, тож вважайте це історією, а не датою. Поромну лінію тримає державне підприємство, що управляє морським узбережжям Чорногорії, у нього флот із восьми поромів. Улітку вони ходять кожні п'ятнадцять–двадцять хвилин, удень і вночі. Узимку — кожні двадцять хвилин, з шостої ранку до півночі, а вночі рідше. Цією протокою проходять і круїзні лайнери, що йдуть до Котора. На північ Веріге веде до Пераста. Це й наш напрямок, тільки суходолом. На борту виконуйте вказівки екіпажу.

Ви їдете вздовж Веріге до Костаньїці, маленького села, де живе близько ста людей. Тут протока закінчується, і перед вами відкривається внутрішня затока. Краєвидом нехай милується пасажир. На воді перед Перастом два острови. Той, що з церквою під банею, — Госпа-од-Шкрп'єла, Богородиця на Скелі. Його створили людські руки. На підводній скелі, яку тут називають «шкрп'єл», мешканці Пераста століттями насипали каміння й топили старі кораблі, доки острів не став достатньо великим для церкви. За переказом, усе почалося двадцять другого липня тисяча чотириста п'ятдесят другого року, коли пераштанські рибалки знайшли на цій скелі ікону Богородиці. Звичай живий досі: щороку двадцять другого липня на заході сонця мешканці Пераста кидають з човнів каміння навколо острова. Це називається фашинада. У церкві — обітні дари моряків, понад дві тисячі срібних табличок і шістдесят вісім картин барокового художника Тріпо Коколі. Другий острів, порослий кипарисами, — Святий Юрій, зі старим бенедиктинським монастирем. За островами, на березі, — Пераст. Ми доїдемо до нього навколо Рисанської затоки, приблизно за пів години. Якщо хочете сфотографувати, зупиняйтеся лише на майданчику біля моря, ніколи на повороті чи посеред дороги.

Ви в'їжджаєте до Мориня. Тут зі схилів гори Орьєн б'є безліч джерел, і струмки біжать через село до моря. Тому море біля цього берега помітно холодніше, ніж у решті затоки, і дуже прозоре. На одному зі струмків стоять млини Чатовичів — старі кам'яні млини, які понад двісті років належать родині Чатович. Сьогодні в них відома коноба з рибою та морепродуктами. Улітку столик краще замовити заздалегідь. Над берегом — Горні-Моринь, старе кам'яне село, до якого веде крута брукована стежка. Унизу, біля дороги, є пляж із парковкою, якщо захочете скупатися. Дорогою до Рисана ви проїдете Ліпці. Над цим селом, під скельним навісом, зберігся доісторичний малюнок: сцена полювання з оленями й вершниками, намальована білою фарбою. Його вважають найдавнішим малюнком такого роду в Чорногорії. Туди йдуть пішки, тож заздалегідь розпитайте про стежку. Над вами плато Кривошіє — одне з найдощовіших місць Європи. Тому в цій частині затоки стільки води.

Ви в'їжджаєте до Рисана — найдавнішого поселення Бока-Которської затоки. В античності він називався Різон і був укріпленим містом іллірійців. Тоді за ним називалася вся затока. За переказом, тут від римського війська сховалася іллірійська цариця Тевта, у третьому столітті до нашої ери. За Риму місто процвітало, особливо в першому й другому століттях. Від того часу збереглися підлогові мозаїки міської вілли другого століття. Вони біля головної дороги, на виїзді з міста в бік Пераста, і позначені вказівником «Римські мозаїки». Найвідоміша мозаїка зображає Гіпноса, грецького бога сну: напівоголеного крилатого юнака, що спить напівлежачи, схрестивши ноги. Вона в кімнаті, яку вважають спальнею. Решту підлог укривають геометричні візерунки білого, зеленого, синього, червоного й чорного кольорів. Рештки вілли виявили в тисяча дев'ятсот тридцятому році. Комплекс невеликий, огляд недовгий. Години роботи й ціну квитка уточнюйте на місці. Після сильних дощів біля Рисана зі скелі виривається водоспад Сопот — одне з джерел, що живлять цю частину затоки.

Ви під'їжджаєте до Пераста. Тут варто вийти з машини. Перастом ходять пішки, тож залиште машину на одній з парковок біля в'їзду. Паркування платне, а влітку швидко заповнюється. За венеційських часів Пераст був містом капітанів і судновласників. Уздовж набережної тягнеться ряд барокових палаців, а над площею здіймається дзвіниця церкви Святого Миколая заввишки п'ятдесят п'ять метрів. Мешканці Пераста були вартовими затоки. У тисяча шістсот п'ятдесят четвертому році вони відбили великий османський напад. Пераст і сьогодні святкує цю перемогу кожного п'ятнадцятого травня змаганням зі стрільби, яке називається «стрільба в півня». Тут навчали й мореплавства. Наприкінці сімнадцятого століття пераштанський капітан Марко Мартинович навчав навігації молодих російських дворян, яких прислав цар Петро Перший. З набережної відходять човни до острова Госпа-од-Шкрп'єла. Плисти кілька хвилин; ціну обговоріть до посадки. Для прогулянки Перастом у Travel to Montenegro є окремий аудіогід, ви знайдете його на нашому сайті. Цей гід продовжиться, коли ви знову сядете за кермо.

Ви в'їжджаєте до Ораховца, на самому північному краю Которської затоки. За місцевим переказом, назва походить від горіхів — по-місцевому «орах», — яких тут колись було дуже багато; мешканці носили їх на ринки всім узбережжям. У которських архівах Ораховац згадується вже в тисяча триста дев'яносто дев'ятому році. На початку сімнадцятого століття тут було вісімдесят будинків, а в середині дев'ятнадцятого — понад тисячу мешканців. Звідси відкривається краєвид на всю Которську затоку. У самому її кінці, під стрімкими скелями, — Котор, а над ним схили Ловчена. Праворуч, за водою, — півострів Врмац із Прчанем і Муо, якими ви проїхали на початку. Над селом здіймаються скелі Ораховачке греде. Під ними бере початок річка Люта, до якої ви доїдете за хвилину-дві. Люта відділяє Ораховац від Доброти. В Ораховці є й невеликий пляж просто біля дороги. Місць для паркування мало, тож улітку зупиняйтеся лише там, де дозволено.

Це Люта. Річка, що дала назву селищу, виходить з-під скель і після зовсім короткого шляху впадає в море. Колись на ній працювали млини. В одному старому млині сьогодні ресторан «Старі млини», яким керує родина Джурич. У центрі селища, на огородженій кам'яній терасі біля моря, стоїть барокова церква Святого Петра. Будувати її почали близько тисяча сімсотого року, а закінчили в тисяча сімсот вісімдесятому. Камінь місцеві моряки привозили з Корчули, як і для великого храму в Прчані. Планування церкви нагадує Госпа-од-Шкрп'єла, яка, найпевніше, і була її взірцем. Два вівтарні образи написав венеційський художник Фонте Бассо. На північному вівтарі — Богородиця в срібному окладі, яку мешканці особливо шанують з тисяча вісімсот п'ятдесят п'ятого року, після обітниці, даної під час холери. Від Люти починається Доброта — довге селище капітанських будинків, що тягнеться вздовж берега аж до Котора.

Ви проїжджаєте Доброту. Селище тягнеться приблизно на сім кілометрів, від Люти до Котора. У которських документах воно згадується вже в тисяча двісті шістдесятому році, а в тисяча сімсот сімнадцятому отримало статус морського поселення. Доброта була селищем моряків. На початку дев'ятнадцятого століття вона мала тридцять п'ять кораблів і чотириста сорок три члени екіпажу та була головним судноплавним центром затоки. Влада належала старим добротським родам: Радимирам, Дабиновичам, Тріпковичам, Івановичам, Радоничичам, Милошевичам та іншим. Їхні палаци й сьогодні стоять біля берега, фасадами до моря. Перед вами церква Святого Євстахія з дзвіницею. Її збудували в тисяча сімсот сімдесят третьому році. У ній зберігається зібрання знаменитого добротського мережива сімнадцятого й вісімнадцятого століть. Наполеонівські війни й морська блокада поклали край золотому віку добротського судноплавства. Уздовж берега до Котора й сьогодні йде набережна завдовжки кілька кілометрів, якщо після поїздки захочете пройти її пішки.